Читати книгу - "Грона гніву"

представниками — вони ганятимуть як солоного зайця. Поставите табір на узбіччі — а вам скажуть забиратися геть. Побачите людей, які вас ненавидять. А чому — скажу, як ще не здогадуєтеся. Вони вас ненавидять, тому що бояться. Вони ж знають: як хтось голодний — так їжу все одно дістане, навіть украде. Вони знають: гріхом вважається землю пусткою тримати. Якого чорта! Вас ще «окі» ніхто не обзивав?

Том спитав:

— «Окі»? А що це?

— Ну, раніш означало «оклахомці». А тепер це значить, що ти смердючий покидьок. Саме це слово нічо’ не значить. Але вам нічо’ сказати не можу. Треба вам самим туди поїхати. Чував я, що в Каліфорнії вже триста тисяч наших, і живуть там, як свині, бо все до клаптя там — чужа власність. А нашим нічо’ не лишили. А хазяї аж трусяться над своїми добрами, повісити готові інших, убити. І, треба сказати, аж скажені від того, божеволіють. Вам треба все це самим побачити. Вам треба це почути. Ця клята країна просто лялечка, а от люди тамтешні зовсім не такі милі. Вони просто всього бояться, навіть одне одного.

Том подививсь у воду і поривсь у піску.

— А як попрацюєш і дещо заощадиш, то чом не можна ґрунтець купити?

Літній чоловік засміявся та подивився на свого сина, а юнак мовчки всміхнувся майже з тріумфом. І чоловік відповів:

— Постійної роботи вам не мати. Ну, вряди-годи на вечерю щось нашкребете. І працювати доведеться з людьми, які на вас зизитимуть. Збиратимеш бавовну — певен будь, що терези невірні. Одні такі, інші сякі. Але видасться вам, що терези брешуть, а які саме, не знатимете. Усе’дно нічо’ не поробиш.

Батько промовив:

— Так там... так там не так файно, не для всіх?

— Звісно, приємно на все те дивитися, але нічо’ з того ви не матимете. Ось садок помаранчевий, аж жовто від них — а там вартовий з рушницею прогулюється і застрелить, як хоч один апельсин торкнеш. А ще є там один, газети, здається, продає, так у нього мільйон акрів...

Кейсі блискавично зирнув на нього:

— Мільйон акрів? Та що, на Бога, він робить з тим мільйоном?

— Не знаю. Просто придбав його. Худоби скількись там має. Охоронці всюди, людей не пускають. Виїжджає дивитися в куленепробивному авті. Бачив я його портрети на картинках. Просто салом увесь заплив, оченята як щілинки, рот як гузка. Боїться, щоб не вбили. Мільйони акрів землі отримав — і смерті боїться.

Кейсі не вгавав:

— Та що в біса він робить з тим мільйоном акрів? Нащо йому отой мільйон?

Чоловік витягнув перед собою побілілі набряклі руки, розім’яв їх, міцніше закусив нижню губу та схилив голову на плече.

— Не знаю,— сказав він.— Гадаю, він сказився. Точно сказився. Бачив ту картинку — на ній він просто маячний. Просто психічний — присягаюся.

— Кажуть, він смерті боїться? — спитав Кейсі.

— Таке я чув.

— Божої кари боїться?

— Не знаю. Просто боїться.

— Так що йому ще тре’? — спитав батько.— Не схоже, аби йому весело велося.

— Дідо нічо’ не боявся,— промовив Том.— Для нього найвеселіше було, коли за горлянку беруть. Одного разі він з одним пішов уночі на гурт індіанців навахо. Ледь не загинули, зате весело було донесхочу.

— Мабуть, так і є,— сказав Кейсі.— Коли весело — на все начхати, а отакі, про кого казали, самотні, зістаряться і смерті боятимуться!

— Так що,— мовив батько,— розчарувався він, коли мільйон акрів одержав?

Проповідник усміхнувся, але здавався спантеличеним. Він хлюпнув долонею по воді, відганяючи водяного жука.

— Якщо йому потрібний мільйон акрів, аби почуватися багатієм, то, здається мені, насправді в душі йому вкрай погано, душею він злидар, а раз так, то ніякі мільйони акрів не зарадять себе багатієм відчути. Мо’, тому він і зневірився — що не відчуває себе багатієм, не такий він багатий, як місіс Вілсон, коли вона свій намет оддала, а дідо там помер. Ні, я не збираюся казання читати, але ніколи не бачив такого, який би, наче прерійний песик, усе до себе тягнув і не зневірився б,— він усміхнувся.— А все’дно наче казання вийшло, так?

Тепер сонце люто розпашілося. Батько сказав:

— Краще зовсім під воду пірнути. А то так пече, що, Ісусом клянуся, згоримо живцем.— І він майже зовсім ліг, а вода плинно струмувала навколо його шиї.— А якщо не боїшся попотіти, роботи не боїшся, то як тоді? — запитав батько.

Чоловік вийшов з води, випростався і глянув йому прямо в очі.

— Послухайте, містере. Не можу всього доконечно знати. Може, туди приїдете, дадуть вам постійну роботу — і стану я брехуном. Або не дадуть вам жодної роботи — і вийде, що я вас не попередив. Одне скажу: народ там здебільшого потерпає.— Він ліг спиною на воду і додав: — Не можу всього доконечно знати.

Батько обернув голову і подивився на дядька Джона.

— Ніколи не чув, аби ти багато говорив,— промовив батько.— Хай мені грець, якщо ти рота розтулив бодай двічі, відколи ми з дому виїхали. А що ти про це думаєш?

Дядько Джон насупився.

— Нічо’ такого не думаю. Ми ж туди їдемо, чи не так? Нема чо’ тут розводитися — усе’дно нас од цілі не відрадиш. Одержимо там роботу — працюватимемо, а не одержимо — пояси затягнемо. Не бачу в балачках нічо’ доброго.

Том ліг на спину, набрав у рот води і виплюнув її фонтаном, засміявшись.

— Дядько Джон не надто говіркий, але він діло каже. Так, далебі! Діло каже. Ми цеї ночі далі поїдемо, татку?

— Добре було б. Добре, поїдемо.

— Гаразд, піду в кущі та посплю.

Том підвівся й вибрався на піщаний берег. Натягнув одяг на мокре тіло й здригнувся від тканини, яка нагрілася під сонцем. Інші пішли за Томом.

Чоловік із сином дивилися за Джоудами, які зникали вдалині. І син сказав:

— Побачити б їх через півроку — Ісусе!

Чоловік протер кутики очей вказівним пальцем.

— Не те я зробив,— промовив він.— Завсігди мудрагелем хочеться бути, мудрі речі розказати.

— Ну годі, татку, на Бога! Вони самі напросилися.

— Та знаю я. Але цей хлопець казав начебто, що поїдуть у будь-якому разі. Нічо’ б я не змінив словами, а вони передчасно нещасними стануть.