Читати книгу - "Війна у натовпі"

будь-яких формальностей, ледь обмінявшись привітаннями.

Але "Папая" виставили з поїзду в Мінводах, відібрали 20 "баксів". Пішим порядком і на перекладних він дістався до грузинського кордону, де, нарешті, почув рідне:

— Ромелі ха? (Хто іде? — Груз.)

Довідавшись, що йде "українулі", прикордонник зрадів і все допитувався:

— Снайпер, так?

Всі завіряння "Папая", що він скромний збирач лісових горіхів, той навіть і слухати не хотів. Погранець зупинив дальнобійника, записав номер і наказав водієві довезти "Папая" до Тбілісі. Щоправда, при цьому водночас і повідомив куди слід. У Казбегі начальник місцевого УВС уже чекав на гостя. Він накрив стіл і почав допитуватись:

— Снайпер, так?

Певне, за оперативною інформацією чекали на снайпера. Конспірація в грузинському виконанні має зворушливий вигляд. Коли на складі МВС у Тбілісі ми одержували зброю, хтось з чинів поділився змістом телеграми, надісланої з Києва. МВС України просило виявити, розшукати, затримати і етапувати цілу групу наших товаришів. Схоже, автори реляції поняття не мали про ступінь законності всього заходу. Згодом, уже в абхазькій Сванетії, майор Вассо заборонив нам вести радіопереговори українською мовою. Відразу ж постала проблема позивних, ми — "Тахві-1", він — "Тахві-2". Запитуємо одного свана, жим буде його позивний. Він відповідає:

— Я, взагалі-то, мисливець. А як буде "мисливець" українською мовою?

— Мисливець.

— Слухай, гарне слово, а.

Виходимо в ефір і з вуст самого "Тахві-2" чуємо:

— Пане курінний.

Тут належить зробити відступ і пояснити причину і мету нашої появи в Грузії. Влітку 1997 року наше командування одержало пропозицію від грузинських друзів сформувати окрему бригаду для проведення лісових робіт в Абхазії. Поняття "бригада" серед інших значень цього слова здавна означало й воєнізоване формування. Від часів Першої світової відома "ірландська бригада" у складі німецької армії — 82 чоловіки. Нас набралося ненабагато більше. На переговорах представники Грузії висловлювали бажання мати чоловік п'ятсот. Певне, для пропагандистського впливу на Росію, про що нижче. В плані тактичному вони і нами не знали, як розпорядитися.

На територію Абхазії ми потрапили через Ходжальський перевал, висота самої гори Ходжалі — 3313 м. Дорогу для автотранспорту було прокладено тут під час будівництва високовольтної ЛЕП. Потім про неї благополучно забули. Всі користувались дорогою, що вела від моря межигір'ям уздовж р. Кодорі. У ході бойових дій 1993 року навколо Ткварчелі утворився абхазький анклав. До весни у них закінчилися харчі та боєприпаси, доводилося рубати цвяхи і споряджати ними набої. У відповідь на всі наполегливі пропозиції Корчинського й "Устима" ліквідувати анклав у Ткварчелі, занадто розумний командир грузинської бригади, що діяла на цьому напрямку, лише відмахувався:

— А, людей із-за ніх гробіть. Самі подохнут.

Проте влітку в районі Очамчирі з трьох десантних кораблів був висаджений десант чисельністю до 600 морських піхотинців. Десантники пройшли в район Ткварчелі, якимось чином доставили туди боєприпаси та харчі. Пізніше їх, розділених на менші групи, повинні були зняти з плато гелікоптери. В цій, другій фазі операції, грузини зуміли немовби організувати протидію і до 200 чоловік десанту знищити.

Деякі обставини цієї історії вже тоді для мене набирали цілком легендарного вигляду — чорна форма, "підствольник" у кожного десантника, з яких вони стріляли так густо, як ми з автоматів. Зараз, чотири роки по тому, в справжності цієї історії ніхто не сумнівається. Розкрилися навіть нові подробиці: з трьох десантно-висадочних засобів грузинській артилерії вдалося один потопити, а інший відігнати вогнем.

Що б там не трапилось, але при здачі Сухумі й поголовній втечі значна частина грузинських військ і населення не зуміли пройти уздовж моря в напрямку Очамчирі-Гала і, будучи відрізані, попрямували вздовж р. Кодорі в Сванетію.

Раніше мої знання про сванів обмежувалися фільмом Говорухіна "Вертикаль", де останні були зображені шляхетними тубільцями, гірським різновидом куперовських Делаварів.

Виявилося, що Сванетій три: гірська, грузинська, абхазька. Нічого поганого не можу сказати про жителів грузинської. В Хаїши, вже після рейду, нам заборонили виходити з розташування частини в місто у форменому одязі з українськими відзнаками національної приналежності. Природно, наказ ігнорувався. В лавці ми купили пляшку горілки і сіли під деревом. Підійшли свани:

— Українці, так, мегабари (брати. — Груз.)? Що ви так сидите, йдіть до нашого столу. Чого ви цю гидоту жерете? Зараз він принесе.

А про мешканців абхазької Сванетії мої бойові товариші, які пережили вихід з Сухумі, просили сказати, що вони таки педерасти. Біженці з дітьми, часто в літньому одязі (на перевалі сніг лежав глибиною в три метри), рухалися вздовж лівого берега скельної стіни висотою до 1500 м, дорога проходить метрах у п'ятистах понад рікою. І сьогодні ущелина завалена сотнями одиниць техніки — від легковиків до танків. На околицях Чхалті, Аджарі, Ацгарі, Момариш стоять розкурочені машини. Місцеві селяни нещадно грабували відступаючих.

Війна справді розпалює низькі інстинкти, однак деякі подробиці, що передавалися з уст в уста, відомі вже з міфів про варварські навали. Жінки, яких гвалтують на очах чоловіків і дітей. Дружини гвалтівників, що з цікавістю дивляться на це видовище...

Спочатку абхазькі сили повторили помилку грузинів у Ткварчелі, не увірвалися в Сванетію на плечах утікачів. З часом було сформовано колону. Коли "Ікаруси" — незмінний засіб перевезення живої сили в Абхазії — рушили по дорозі, свани їх зустріли вогнем з протилежного берега ріки.

Майор Вассо, чудовий артилерійський наводчик, коригував мінометний вогонь. Двоє унсовців, які відбилися від своїх при відступі, брали участь у бойні. їхню оптимістичну оцінку втрат противника в 700 чоловік слід сприймати зі звичайним коефіцієнтом 0,1.

Оволодівши перевалом, абхази змогли б його надійно замкнути, а відтак у глибині Абхазії утворився досить просторий грузинський анклав, що жив своїм дивним життям. До війни чисельність населення Абхазії грузини оцінювали в 600 тисяч чоловік, з них: 320 тисяч грузинів, 50 тисяч абхазів, 70 тисяч українців (я серйозно). Зараз там мешкає не більше 120 тисяч.

Населення абхазької Сванетії не перевищує двох тисяч чоловік. За чотири роки війни люди повністю розклалися і повернулися до первісних інстинктів, таких чарівних у літературних переказах. Позначається відсутність влади. Грузинський апарат насильства спочатку був представлений загоном у 45 міліціонерів, що дислокувалися в Чхалті. Після зіткнень зі сванами їх перевели до перевалу. Зараз основне їхнє заняття — збирання агентурних відомостей про наявність зброї у місцевого населення. Роззброєння всієї цієї публіки, у випадку благополучного для Грузії закінчення конфлікту, буде пов'язане зі значними труднощами.

За два місяці нашого перебування в Сванетії одинадцять місцевих мешканців було вбито в п'яних сутичках. Нас попереджали:

— Будуть стріляти — лягайте на