Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

твоя людина… Так мені зручніше.

— Правильно, — кивнув Степанов.

— Проте летіти нам доведеться вдвох.

— Я згоден. Хочеш, щоб я допоміг тобі?

— Ти мені будеш потрібен як свідок. Правда, одного свідка мало… За нашими законами має бути два… Давай адресу…

— Умови завдання такі, Юджин, що я можу назвати адресу лише за годину перед тим, як на місці одержу підтвердження…

— Гм, досить складно починати справу, коли головному її учасникові не довіряють, — Кузані пішов на кухоньку, що була в номері Степанова, ввімкнув плитку, поставив воду для кави. — Не можна не вірити співучасникові справи.

— Річ не в тому, вірять чи не вірять. Вони роблять свою справу, я — мою, ти — свою. Повторюю: я знаю місто, де має статися таке, що перешкодить діалогу… А може, взагалі зробити його неможливим, тільки це на телефонна розмова… Остаточну інформацію я одержу або у Відні, або ж у Західному Берліні, — так мені пояснили. Вранці, напередодні цієї справи. Це все, що я можу тобі сказати. І ще повинен попередити: мабуть, без приватного детектива тут не обійдеться, він знадобиться тобі як режисерові.

— Тобі сказали, що справа має якусь причетність до мого майбутнього фільму? — спитав Кузані.

— Так, бо твій фільм має причетність до того, що відбувається тут, у Женеві, та й на нью-йоркській біржі.

— Звідки твій друг знає про мій новий сценарій?

Степанов посміхнувся:

— Він не дикун — газети читає. Я ж тобі перекладав мою кореспонденцію: там я чимало розповів про те, над чим ти зараз працюєш.

Кузані повернувся з кухоньки з двома чашками кави:

— Мені треба порадитися з моїм адвокатом, Дмитре.

— Думаю, цього робити не слід.

— Але ми не ступимо й кроку, не залучивши до справи людину, яка знає закон. Інакше у нас не можна.

— Дуже добре, — мовив Степанов, — і, чесно кажучи, мені це подобається, бо самі ми все більше покладаємося на щастя, — якось воно буде, — а тепер, гадаю, цього робити не слід.

— Не думай, що всі наші адвокати — агенти ЦРУ.

— Я ніколи так не говорив і не писав! Навпаки, писав, хвалив ваших законників, це було… До речі, приватний детектив діє відповідно до закону?

— Очевидно, так… Але я ніколи не звертався до них по допомогу.

— Чи довго оформляють угоду на співробітництво? Кузані повторив:

— Я ніколи до них не звертався. Вважаю за краще виконувати соло. До речі, не німець Вальраф це почав, а я, американець, коли боровся за звільнення вашої Анджели Девіс.

— Вашої, — лагідно виправив його Степанов. — Не нашої, а саме вашої Анджели… Тебе трохи понесло, Юджин.

— Авжеж, понесло! Я маю летіти за свої гроші, а їх у мене, між іншим, дуже мало! Я повинен найняти детектива, а це тобі не повія за п'ятдесят марок, набагато дорожче! Крім того, я не знаю, для чого я встряю в це діло, і що воно собою являє… Ти кажеш «злочин»… Який?. Браухич із фліківського концерну дає ще один хабар людям з партії віце-канцлера Геншера? Це не моя тема, хай собі! Наркомани колективно клянуться спалити весь героїн? Не повірю. «Має причетність до твоєї роботи…» Викрадають нашу ракету? А може, вивозять за «залізну завісу» новий Ф-13?

— Не знаю, — повторив Степанов. — Я сказав тобі про умови. З мене взяли слово, що і и нікому ніколи про це не скажеш. Я таке слово дав. Якщо ти не входиш у цю справу, забудь про пашу розмову.

— Що значить «не входжу»?! — Кузані роздратовано відсунув порожню кофейну чашку. — Не треба поводитись, як імпотент, що довів жінку поцілунками до екстазу, а потім запропонував їй почитати праці філософа Фіхте.

Степанов чомусь образився, хоч збагнув, що ображатися не слід:

— Я ще не імпотент.

— Попрацюєш кілька років, станеш, — пообіцяв Кузані і, розсміявшись, витяг з кишені плоский диктофон. — Мимохіть виникла непогана фраза, треба записати, знадобиться.

— По-російськи кажуть: «Він його вмив». Ти мене непогано вмив, справді по-дружньому…

Через годину вони вилетіли з Женеви…

… Коли принесли сніданок і стюардеса спитала пасажирів, хто що питиме, — ниво, вино, соки, — Кузані відповів:

— Склянку холодної води.

Степанов знову подивився на нього; що з ним сталося за той час, поки мене не було? Змарнів, очі запали, якісь погаслі, хворі, неживі…

— Щось сталося, Юджин? — спитав Степанов.

— Ні, ні, абсолютно нічого, — відповів той, але не стримав зітхання; воно було судорожне, спазм якийсь, а не зітхання.

— Я можу чимось допомогти тобі?

— Ні, Дмитре. Спасибі, — відповів Кузані, пересилюючи себе, сумно всміхнувся. — А втім, можеш: будь ласка, ніколи не давай порад, пов'язаних з моїм особистим життям.

— Погані новини від Стівена?

Кузані поколупав виделкою холодну закуску, але нічого не їв, витяг з кишені сигарети.

— Слухай, — мовив він, — у тебе є якісь сенсаційні матеріали про мафію?

— Чорт його знає… Я ж подорожував по Сіцілії вісім років тому. Але розмотувати клубок треба з Нью-Йорка і кокаїнових плантацій у Парагваї. Потім уже братися за Сіцілію.

— В тебе ніколи не з'являлося бажання, — задумливо спитав Кузані, — застрахуватися на мільйон доларів, увійти до лева в клітку і провести з ним день? Чомусь я певен, що він не кинувся б на мене… Якщо звір ситий, він не нападає на людину, йому ліньки…

Натиснувши на кнопку в кріслі, Кузані відкинув спинку й одвернувся до ілюмінатора.

— Я спробую поспати, добре? — тихо сказав він. — Ніде так не спиться, як у літаку. А ти присунься ближче… Хочу відчувати поряд із собою спину…

Степанов зітхнув:

— Запам'ятай, з розвитком науково-технічної революції функції попа, якому сповідалися, перейшли до лікаря. Йому розказують про себе все, нічого не приховуючи, — він володіє знаннями, які можуть тобі допомогти…

— До чого ти про це?

— Не знаю… Просто спало на думку, от і сказав.

— Добре, — всміхнувся Кузані, — коли повернуся додому, неодмінно піду до невропатолога, ти ж мене на це штовхаєш…

Бюро приватного детектива Ганса Прошке містилося неподалік готелю «Берлін». Його помічник, молодий і трохи екзальтований чоловік (Степанову це дуже не сподобалось; Кузані відмахнувся, шепнувши: «Не звертай уваги, на світі повно психів») провів у невеличкий хол:

— Шеф зараз вийде, сідайте, будь ласка.

На низькому столику, довкруг якого стояли три м'які крісла якогось дивного, темно-малинового кольору, лежали журнали «Поліцист», «Ассосіейшн фор лоу», «Детектив»; західноберлінські газети, підшивка «Інтернешнл геральд трибюн» і «Шпігель».

У Женеві, коли Степанов назвав Кузані приблизну дату і район майбутніх подій, той, за годину перед вильотом, заїхав до приватного детектива Рене Сежо; «Він співробітничав зі мною проти нацистів, які оселилися в