Читати книгу - "Лазарит"

напружився. Довгі мускулясті ноги були вкриті волоссям, особливо густим у паху.

Хвилювання Джоанни сягнуло піку, а вся її розважливість зникла, як туман під сонячним промінням. Коли Мартін повернувся до неї боком, вона помітила ліворуч у нього на грудях слід від старих ран: два довгі грубі шрами. Однак навіть це не псувало його досконалого тіла. Він здавався неймовірно сильним, немов хижак, але водночас – пружним і граційним.

Накупавшись досхочу, Мартін вийшов з-під струменів водоспаду і хитнув головою. Мокрі пасма волосся розсипалися й упали йому на очі – такі сині, що навіть у темряві хащ Джоанна бачила їхню яскраву бездонну прозорість. На мить здалося, що їхні погляди зустрілися, і вона мимоволі зіщулилася. Та чи може він помітити її серед цих кущів? Нехай там як, а вона має негайно йти звідси!

Джоанна зібралася була йти, аж раптом під ногою в неї лунко тріснула суха гілляка. Вона завмерла, затамувавши подих і гадаючи: а якщо лицар почув цей звук за шумовинням води? Ні, навряд чи… Але серце в неї між тим калатало, немов упіймана в сильце пташка. Боячись озирнутися, вона ступила ще кілька обережних кроків і… знову стала на суху гілку.

Цей звук налякав її сильніше за грюкіт каміння. Джоанна мало не лайнулася з прикрості. І все ж озирнулася й поглянула туди, де секунду тому ще був лицар.

Ні у воді, ні на березі його вже не було. Зник і одяг, що, як вона помітила, лежав на протилежному березі потоку. Він пішов! Отже, вона теж мусить непомітно повернутися в табір.

Але, зробивши крок, Джоанна ледь не зіштовхнулася з Мартіном.

Зойкнувши, вона позадкувала, розгублено дивлячись на лицаря знизу вгору. Він стояв трохи вище на схилі, тримаючи в руках свій одяг. Мартін досі залишався голий. Перше, що вона відчула, був подив: не могла людина в плоті так швидко й нечутно опинитися поруч. Потім здивування минулося: вона просто стояла, ні про що не думаючи, усвідомлюючи його голизну й відчуваючи напружений і гострий, мов лезо, погляд.

Наступної миті Мартін ступив до неї, притягнув і почав пристрасно її цілувати.

Джоанна задихнулася від несподіванки й зніяковіння, а потім її накрило хвилею блаженства. «Жоден лицар не має права цілувати даму без її дозволу», – промайнуло в неї в голові, проте голос розуму заглушили шалені удари серця, і ноги в неї підігнулися. О, це були зовсім не такі поцілунки, що їх вона знала досі. Обрі цілував її сухо, коротко, мало не цнотливо, а король Філіп намагався проникнути їй до рота тугим мокрим язиком, від чого вона відчула відразу. Цілунок Мартіна був лагідним, він приховував глибоку ніжність і водночас наполегливість, а його вуста були несподівано теплі порівняно з холодом, що йшло від його вологої шкіри. Він так міцно притискав її до себе, що Джоанні залишалося лише скоритися цій силі.

«Тільки б він не відпустив мене, – подумала жінка, – інакше я впаду».

І він, немов прочитавши цю думку, не послабляв обіймів, навіть опускаючи її покірне тіло на свій кинутий додолу плащ. Мартін не промовив ані слова – тільки дивився на неї; лице його було зовсім поруч, і в себе на вустах Джоанна відчувала смак його губ, а її долоні лежали на його прохолодних плечах…

Отже, вона його обіймає? Сама, з власної волі?

Так воно й було. Руки Джоанни лагідно гладили його дужі оголені плечі, які зігрівались від її долонь, її пальці плуталися в його волоссі, мокрому і все одно шовковистому. Коли ж він почав цілувати її шию й торкнувся до зав’язок сорочки, ще одна безглузда думка промайнула в голові Джоанни: як добре, що на ній не та чортова сукня з нескінченною шнурівкою, інакше б усе життя пішло на те, щоб її спекатися…

Це й справді було розкішно: вона танула від його цілунків, відповідаючи на кожну ласку. Його рука лягла на її перса, і Джоанна здивувалася: як же добре було її груді в цій сильній, огрублій від руків’я меча долоні! І він відчув, що їй добре, й заусміхався.

Як же ніжно він усміхався, як захоплено вдивлявся в її очі!

Якщо Джоанні й було трішечки ніяково через власну поступливість і слабкість, то ця усмішка й погляд остаточно позбавили її сумніву. Поступаючись Мартіну, вона відчувала збудження, яке дедалі посилювалося й примушувало її тремтіти. Вона гостро реагувала на кожен дотик, її немов гойдали шовковисті хвилі, шкіра стала неймовірно чутливою, а внизу живота запульсував тугий напружений клубок.

– О, будь ласка!.. Уже… – майже благала вона.

А коли він у неї ввійшов – це відчуття було таке всеохопне, що хотілося кричати. Вона кусала губи, стримуючи цей крик, але Мартін затулив її вуста поцілунком, і Джоанна відчула: його язик увійшов в її рот одночасно з тим, як її тіло впустило його в себе. Вона мимоволі подалася йому назустріч, і тривала хвиля сколихнула її всю. Джоанні завжди хотілося рухатися в такі хвилини, але чоловік сварив її за це. Мартін був у захваті, він стиха застогнав, і це сповнило Джоанну блаженством.

Між поцілунками він, як у лихоманці, шепотів:

– Ти чудова, мені так добре!.. Ти мій едем… Це тебе я чекав усе своє життя!..

– А я тебе… – схлипнула вона, і всі думки кудись зникли, а те, що досі було в її тілі таким напруженим, раптом вибухнуло сліпучим захватом, наповнивши весь усесвіт неймовірним щастям…

… Джоанна повільно приходила до тями.

Гілка сосни, що розгойдується над головою, відблиск ранкового сонця у верховітті. Світ повертався, але те, що з нею сталося, досі здавалося неймовірним. Вона й гадки не мала, що здатна таке відчути. Де була її душа, коли вона літала серед зірок і шовкових хвиль? Чому замість сорому й каяття вона почувається зараз так легко й умиротворено?

Мартін лежав поруч, досі її обнімаючи, вона чула, як б’ється його серце, як поступово вирівнюється його дихання. Піднявшись на лікті, він поглянув на неї, вловив відсторонений, мрійливий вираз, і його серце потеплішало.

– Я й не здогадувався, яка ти, – прошепотів він, схиляючись до її вуст. – Я був дурний, що не наважувався…

– Нащо ж ми прогаяли стільки часу? – м’яко, ледь хрипкувато відповіла вона, досі засліплена пережитою радістю.

Мартін стиха засміявся.

– Ми все надолужимо. Це наше таємне щастя, про яке ніхто, крім нас, не довідається. І ми візьмемо з нього все, що зможемо.

Вона дивилася йому просто в очі, потопаючи в кришталевій синяві. Вона вірила йому,