Читати книгу - "Несподівана вакансія"

що Саймон покаже всьому світові, хто він такий, чи ціна, яку за це заплатить його родина, коли після кількох тижнів ідіотського очікування він програє, в чому можна й не сумніватися. Він оскаженіє і впаде в раж, намірившись відплатити всім за своє божевільне рішення. Учора Рут запропонувала йому: «Нехай хлопці пройдуться Пеґфордом і повкидають у поштові скриньки твої брошурки». Ендрю побачив краєм ока нажаханий вираз Пола, який намагався перезирнутися з братом.

— Я хочу зайти сюди, — пробурмотів Ендрю, повертаючи праворуч.

Вони купили квиточки з кодами і повсідалися за різні комп’ютери на певній відстані один від одного. Справа від Ендрю сидів чолов’яга середнього віку, що просмердівся потом і цигарками та ще й постійно шморгав носом.

Ендрю підключився до інтернету, а тоді надрукував назву веб-сайту: pagford… parish… council… крапка… co… крапка… uk…

На головній сторінці красувався синьо-білий герб ради і краєвид Пеґфорда (фото явно було зроблене десь неподалік від Дому-на-пагорбі) з темним силуетом Парджеттерського монастиря. Ендрю вже знав, що цей сайт застарілий і аматорський, бо заходив на нього зі шкільного комп’ютера. Він не наважувався відкривати його на власному ноутбуці. Хоч його батько й був цілковитим невігласом у інтернеті, проте Ендрю не відкидав можливості, що він міг би знайти когось на роботі, хто допоміг би йому провести розслідування після того, як це станеться…

Навіть у цьому галасливому анонімному закладі не треба було забувати про те, що на повідомленні залишиться сьогоднішня дата, а йому буде нелегко вдавати, ніби він узагалі не був цього дня в Ярвілі, але Саймон ще ніколи в житті не заходив у жодне інтернет-кафе і, що цілком можливо, міг навіть не підозрювати про їхнє існування.

Серце Ендрю билося так швидко, що йому аж боліло. Він квапливо переглянув веб-форум, де майже нічого нового не з’явилося. Були там такі оголошення, як «Збирання сміття» і «Запитання: шкільні дренажі у Кремптоні?», а приблизно кожен десятий пост був від адміністратора сайту з додатком «Протокол останнього засідання місцевої ради». В самому низу сторінки привертало увагу повідомлення під назвою «Смерть члена ради Баррі Фербразера». Переглядів —152; відгуків — 43. А далі, на другій сторінці веб-форуму, він знайшов те, що й сподівався знайти: якийсь пост від небіжчика.

Кілька місяців тому вчителя інформатики заміщав інший, молодий викладач. Він намагався бути крутим і налагодити контакт із класом. Йому не варто було взагалі згадувати про можливості ін’єкцій SQL-коду, бо Ендрю не сумнівався, що не він один після уроків одразу побіг додому й почав їх розшукувати.

Він витяг аркуш паперу, на якому записав код, роздобутий під час перерв у школі, і відкрив на веб-сайті місцевої ради сторінку, з якої можна було ввійти в систему. Усе залежало від того, чи справді цей сайт відкритий давно якимось аматором, котрий не подбав про захист від найпростіших варіантів класичних хакерських атак.

Обережно, послуговуючись тільки вказівним пальцем, Ендрю ввів магічну низку символів.

Двічі їх перечитав, упевнюючись, що не пропустив жодного апострофа, якусь мить повагався, затамувавши подих, а тоді натиснув клавішу Enter.

Він аж зойкнув, наче захоплена дитина, і ледве стримався, щоб не кричати й не бити переможно кулаком повітря. Він з першої ж спроби зумів проникнути в цей нікчемний сайтик. На екрані з’явилися всі дані про користувача Баррі Фербразера: його ім’я, пароль, уся потрібна інформація.

Ендрю розгладив свій чарівний папірчик, що цілий тиждень зберігався у нього під подушкою, і взявся до роботи. Процес набирання самого повідомлення, з численними закресленнями і правками, потребував значно довшої праці.

Він намагався писати якомога відстороненішим і непроникним стилем, у безпристрасній манері журналіста-аналітика.

«Честолюбний кандидат у члени місцевої ради Саймон Прайс головною тезою своєї виборчої платформи обрав скорочення зайвих видатків. Не підлягає сумніву, що містер Прайс має неоціненний досвід у галузі фінансів, тож він матиме змогу поділитися з членами ради конфіденційною інформацією про своїх численних поплічників. Він уміло заощаджує гроші, обставляючи свій дім краденими товарами (останнє таке придбання — новий комп'ютер). Саме до нього треба звертатися по дешеві друкарські послуги. Він залюбки зробить це для вас за готівку наприкінці робочого дня на типографії «Гаркорт-Волш», коли вже немає нікого з керівництва.»

Ендрю двічі перечитав це повідомлення. Він багато разів прокручував його подумки в голові. Він міг би інкримінувати Саймону багато злодіянь, але не існувало такого суду, де Ендрю міг би пред’явити якісь реальні звинувачення супроти свого батька, де як достовірні докази приймали б його спогади про фізичний терор і ритуальне приниження. Він міг би свідчити лише про численні дрібні правопорушення, якими похвалявся Саймон у його присутності, тож він і вибрав ці два конкретні приклади — крадений комп’ютер і друкарські послуги, надавані тишком-нишком в позаробочий час, — бо це було тісно пов’язано з місцем Саймонової праці. Працівники типографії знали, що Саймон цим займається, тож вони цілком могли б розповісти про це будь-кому: своїм друзям чи рідним.

Усе в ньому тремтіло, як це траплялося, коли Саймон по-справжньому скаженів, зриваючи зло на тому, хто трапляв йому під руку.

Було моторошно дивитися на доказ своєї зради на екрані з чорно-білими символами.

— Якою хернею ти там займаєшся? — пролунав у нього над вухом приглушений голос Жирка.

Смердючий чолов’яга, що сидів поруч, уже пішов. Жирко сів на його місце, а тепер читав усе написане Ендрю.

— Ні фіга собі, блін, — вимовив Жирко.

У Ендрю пересохло в роті. Його рука застигла нерухомо на мишці.

— Як ти туди вліз? — прошепотів Жирко.

— Ін’єкція SQL-коду, — пояснив Ендрю. — Це все вже в мережі. Їхній захист гівна вартий.

Жирка це захопило. Він був шалено вражений. Ця його реакція і втішила Ендрю, і налякала.

— Тільки нікому про це…

— Я хочу зробити таке про Каббі!

— Ні!

Ендрю спритно відвів руку з мишкою від простягнених до неї Жиркових пальців. Цей потворний акт синівського віроломства визрів у тому первісному бульйоні злості, роздратування й страху, що закипав у ньому впродовж усього його свідомого життя, але він не знав, як краще пояснити це Жиркові, тому просто сказав:

— Я це роблю не для хохми.

Він утретє перечитав повідомлення, а тоді додав до нього назву. Він бачив, як це збуджує Жирка, немовби вони знову зайшли на якийсь порно-сайт. Ендрю охопило бажання ще більше його вразити.

— Заціни, — сказав він і змінив ім’я користувача з «Баррі» на «Привид Баррі Фербразера».

Жирко розреготався на весь