Читати книгу - "Франкенштайн. Ґотичні повісті"

одного, як би стали проганяти геть, коли б дізналися про мої гріховні експерименти і про злочини, джерелом яких був я!

Врешті-решт батько змирився з моїм прагненням уникати товариства та докладав усіх зусиль, аби розвіяти мій сум. Іноді йому здавалося, що я болісно сприймав приниження, пов’язане зі звинуваченням у вбивстві, і він намагався довести мені, що це була оманлива пиха.

— Ех, батьку, — казав йому я, — як мало ви мене знаєте! Люди, їхні почуття та пристрасті справді були б принижені, якби такий негідник, як я, запишався. Жустина, бідолашна Жустина була невинна, як і я, а їй висунули таке ж звинувачення; і вона загинула, а причина її смерті — я; я убив її. Вільям, Жустина та Анрі — всі вони загинули від моїх рук.

Під час мого ув’язнення батько чимало разів чув від мене схожі зізнання; коли я отак звинувачував себе, йому, вочевидь, кортіло отримати пояснення; іноді ж він сприймав їх за марення та вважав, що такого роду думка, яка з’являлася під час хвороби, могла зберегтися і після мого одужання.

Я ухилявся від пояснень і мовчав про злочинця, якого сам створив. Я був упевнений, що мене вважають божевільним, а саме тільки це здатне було навіки зв’язати мій язик. Крім того, я не міг змусити себе розкрити таємницю, яка б викликала у мого співрозмовника відчай і поселила в його грудях невимовний жах. Тому я стримував свою нетерплячу жагу співчуття та мовчав, а поміж тим я віддав би все на світі за можливість поділитися фатальною таємницею. Та одного разу в мене вихопилося кілька слів. Я не міг нічого пояснити детальніше, але ці правдиві слова трохи полегшили тягар мого таємного горя. Батько мовив на це з безмежним здивуванням:

— Любий Вікторе, що за марення? Милий сину, благаю тебе, ніколи більше не кажи так!

— Я не божевільний, — відповів я пристрасно, — сонце й небо, яким відомі мої справи, можуть засвідчити, що я кажу правду. Я — убивця цих невинних жертв, вони загинули через мої забаганки. Я тисячу разів пролив би власну кров крапля по краплі, щоб урятувати їхні життя; але я не міг цього зробити, батьку, я не міг пожертвувати всім людським родом.

Кінець цієї розмови цілковито переконав мого батька, що розум мій затьмарений, і він одразу ж перемінив тему розмови і спробував спрямувати мої думки в інше русло. Він хотів, наскільки це було можливо, викреслити з моєї пам’яті події, що розігралися в Ірландії; він ніколи не згадував про них та й не дозволяв і мені говорити про свої негаразди.

З часом я став спокійнішим; горе міцно в’їлося в моє серце, але я більше не белькотів незв’язними словами про свої злочини; для мене було достатньо усвідомлювати їх. Я зробив неймовірне зусилля і притлумив голос власного страждання, який іноді вивільнявся, щоб заявити про себе всьому світу. Я став спокійнішим та стриманішим, ніж будь-коли з часу моєї мандрівки до крижаного моря. За декілька днів до від’їзду із Парижа до Швейцарії я отримав такого листа від Елізабет:

«Мій любий друже! Я з великою радістю прочитала дядькового листа, якого той відправив із Парижа; ти вже не відділений від мене чималенькою відстанню, і я сподіваюсь побачити тебе за які-небудь два тижні. Сердешний кузене, скільки добі довелося вистраждати! Я боюся, що ти хворий іще серйозніше, ніж тоді, коли від’їжджав із Женеви. Ця зима минула для мене в смутку та передчутті нещастя, в постійних тривогах, в невідомості; я досі сподіваюся, що побачу тебе умиротвореним і що твоє серце хоча б трохи заспокоїлося.

І все-таки я мала побоювання, що хвилювання, які робили тебе таким нещасним минулого року, досі не облишили тебе і навіть посилюються з часом. Я не хотіла засмучувати тебе зараз, коли ти витримав стільки нещасть; проте розмова, яку я мала з твоїм батьком перед його від’їздом, вимагає, щоб я дещо пояснила ще до нашої зустрічі. Пояснила! Ти, напевне, запитаєш: що в Елізабет може бути такого, що потребує пояснення? Якщо ти насправді так скажеш, то тієї ж миті отримаєш відповідь на мої питання, і всі мої сумніви щезнуть. Але ти далеко від мене і боїшся, а можливо, прагнеш такого пояснення. Відчуваючи ймовірність цього, я не наважуюся більше відкладати і пишу те, що за час такої тривалої твоєї відсутності мені безліч разів кортіло написати, але бракувало мужності підступитися до цього.

Ти знаєш, Вікторе, що наш союз був мрією твоїх батьків із перших років нашого життя. Нам пояснювали це, коли ми були зовсім юні; нас учили дивитися на наш союз як на щось таке, що неодмінно станеться. Ми були в дитинстві ніжними друзями, і сподіваюся, залишилися близькими приятелями, коли подорослішали. Але брат і сестра часто відчувають одне до одного ніжну прив’язаність, не прагнучи до ближчих стосунків; чи не так із нами? Скажи мені, милий Вікторе. Відповідай, благаю тебе заради нашого щастя, з цілковитою щирістю: ти кохаєш іншу?

Ти мандрував; ти провів декілька років ув Інгольштадті; й зізнаюсь тобі, мій друже, коли минулої осені я побачила, наскільки ти нещасливий, як шукаєш ти усамітнення і уникаєш будь-якого товариства, я несамохіть подумала, що ти, можливо, шкодуєш про наші заручини, але вважаєш себе зобов’язаним — гадаєш, що мусиш виконати волю батьків, незважаючи на те, що це суперечить твоїм схильностям. Але це хибна думка. Зізнаюся, мій друже, я кохаю тебе, і в моїх мріях про майбутнє ти завжди був моїм супутником і другом. Але я бажаю тобі щастя, як і самій собі, й тому заявляю, що наше одруження обернеться для мене одвічним горем, якщо воно не відбудеться з твого власного вільного вибору. Ось і зараз я плáчу на саму думку, що ти, витримавши жорстокі удари долі, заради слова честі можеш знищити надію на любов і щастя, які здатні повернути тобі спокій. Безкорисливо люблячи тебе, я вдесятеро збільшую твої страждання, якщо стаю перепоною для виконання твоїх бажань. О Вікторе, повір, що твоя кузина і товариш твоїх дитячих ігор занадто щиро любить тебе, щоб не страждати через таке припущення. Будь щасливий, мій друже; якщо ти виконаєш тільки одне моє бажання, запевняю тебе, що вже ніщо на світі не порушить твого спокою.

Нехай цей лист не засмучує тебе; не відповідай завтра, або наступного дня, або ж навіть до твого приїзду, якщо це завдає тобі болю. Дядько надішле мене відомості про твоє здоров’я; і якщо при зустрічі