Читати книгу - "Замок"

щоб не чула Амалія, казав він нам із Варнавою по кілька разів на день.

Але говорилося це тільки задля неї, бо насправді він думав не про відновлення честі, а про повне прощення. А для того, щоб отримати це прощення, він спочатку повинен був установити провину, хоча відповідні установи й відмовляли йому в цьому. Він не міг позбутися думки, – і це доводило, що він потроху божеволів, – нібито провину від нього приховують, бо він надто мало платить. До того часу він сплачував тільки офіційно встановлені суми, але й це було обтяжливо для наших статків. Тепер він вирішив, що повинен платити більше, хоча це, ясна річ, було помилково, бо хабарями в нашій адміністрації нічого не досягнеш, хоча їх і беруть, аби уникнути зайвих розмов. Але ми не хотіли позбавляти батька надії, тож погодилися з ним. Ми продавали все, що в нас ще залишилося, а на той час це були вже найнеобхідніші речі, аби дати батькові засоби для його клопотань. І досить довго кожного ранку відчували заспокоєння від того, що батько, вирушаючи в дорогу, мав можливість перебирати в кишені хоча б кількома мідяками. Ми самі змушені були голодувати цілий день, а єдиним набутком за наші кошти було те, що батько отримував нову надію. Хоча це навряд чи було добре. Він виснажив себе у своїх походах, а те, що без грошей давно б закінчилося, тяглося в нескінченність. За додаткову платню батькові насправді нічим не могли допомогти, але час від часу який-небудь писар намагався відробити хабар і робив вигляд, що проводитимуться розслідування. Натякав, що певні сліди вже знайдено, і над справою працюватимуть далі не з професійного обов'язку, а лише з поваги до батька. Це не викликало в батька жодних підозр, навпаки, його віра в чиновників тільки поглиблювалася. Він повертався з кожною такою безглуздою обіцянкою, ніби приносив до хати благословення. І було дуже боляче спостерігати за тим, як він із вимученою посмішкою і виряченими очима за спиною Амалії намагається нам натякнути, що порятунок Амалії, який найбільше здивує її саму, завдяки його зусиллям вже дуже близький, хоча наразі ми ще повинні тримати це все в суворій таємниці. Так тривало б, звичайно, ще довго, якби ми не втратили всі можливості діставати для батька гроші. На той момент Брунсвік після численних прохань узяв Варнаву до себе помічником, щоправда, з умовою забирати замовлення і приносити готову роботу вечорами, коли стемніє. Треба визнати, що Брунсвік у цьому пішов на певний ризик для своєї справи, зате платив Варнаві дуже мало за бездоганно виконану роботу. Цієї платні вистачало тільки на те, щоб урятувати нас від голодної смерті. Дуже обережно, після тривалої підготовки ми повідомили батька про припинення грошових дотацій, та батько сприйняв це дуже спокійно. Розумом він був нездатен збагнути безнадійність своїх зусиль, та постійні розчарування його теж добряче втомили.

Хоча він і сказав, – він розмовляв тепер уже не настільки зрозуміло, як раніше, колись він вимовляв слова аж занадто чітко, – що йому не вистачило зовсім трохи грошей, завтра або ще сьогодні він би все дізнався, а тепер усе пропало, пропало через брак коштів і таке інше. Але тон, яким він це сказав, свідчив, що він сам собі не вірить. Крім того, в нього відразу з'явилися нові плани. Оскільки йому не вдалося довести провини, і тому офіційним шляхом нічого не досягнути, то тепер він повинен цілковито покластися на прохання і звертатися до кожного чиновника особисто. Серед них, безумовно, є й такі, що мають добре співчутливе серце. Хоча на роботі їм не дозволено цього показувати, але якщо застати їх несподівано в позаробочий час, то можна на них уплинути. Тут К., який досі слухав Ольгу, затамувавши подих, раптом перебив її питанням:

– Ти вважаєш це все неправильним?

І хоча подальша розповідь мала б дати йому відповідь, він хотів знати вже.

– Ні, – відповіла Ольга. – Про співчуття й подібні речі не може бути й мови. Навіть нам із Варнавою це було зрозуміло, попри нашу юність і недосвідченість. Батько також знав про це, але забув, як поступово забув і багато іншого. Згідно з новим планом, він збирався стояти на дорозі, де проїжджають чиновницькі карети, і намагатися якимось чином передати до Замку своє прохання про прощення. Відверто кажучи, цей план був позбавлений найменшого глузду, навіть якби трапилося неймовірне, і прохання справді дійшло б до вух якого-небудь урядника. Хіба один-єдиний чиновник може дати цілковите прощення? Це могло б бути справою усієї адміністрації, але й вона не може дати цілковитого прощення, а тільки висловити свій осуд. Та навіть якби котрийсь із посадовців вийшов із карети і захотів розібратися в суті справи, хіба він зміг би щось збагнути з нерозбірливого бурмотіння бідного, втомленого і зістарілого батька? Чиновники – люди дуже освічені, але освіта їхня спеціалізована. У всьому, що сто сується його фаху, кожен чиновник з одного речення може вивести цілий ряд думок, але те, що перебуває в юрисдикції іншого відділу, можна пояснювати годинами, він увічливо киватиме у відповідь, але не збагне жодного слова. Усе це речі само собою зрозумілі: хто хоч раз намагався докопатися до суті в якихось дрібних офіційних справах, що торкаються його самого і на які чиновники просто знизують плечима, усвідомлює, що міг провести за цим усе своє життя і так нічого й не з'ясувати. Але навіть якби батько потрапив на уповноваженого в цій справі чиновника, той усе одно нічого не вирішив би без попередньої документації, тим більше посеред дороги, бо ж він не може дати прощення, а тільки офіційно залагодити справу, тобто відправити батька назад до відповідних інстанцій, у яких той уже потерпів поразку. Як низько впав батько, коли намагався втілити в життя такий план! Якби існувала найменша можливість щось залагодити в такий спосіб, ця дорога була б забита прохачами, але оскільки такої можливості не існує і щоб збагнути це, достатньо мати елементарну шкільну освіту, то дорога порожня. Хоча, можливо, саме це й підсилювало батькову надію, а він сам тримався за неї з останніх сил. І це було йому дуже потрібно, адже здорова психіка не потребувала б аж таких глибоких розмірковувань, їй достатньо було б одного тверезого погляду, щоб усвідомити безнадійність цих зусиль. Коли урядники ідуть до Села або назад, до Замку, то зовсім не для розваги. Як у Селі, так і в Замку на них