Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

ні рани, ні крові. Лезо ножа перерізало тільки ремені, якими був зв’язаний бранець. Оматла стояв звільнений від пут. Серед індіанців почулися крики несхвалення. Навіщо ж Оцеола це зробив? Невже він хотів дати Оматлі можливість утекти?

– Оматло! – мовив Оцеола, суворо дивлячись в обличчя своєму ворогові. – Колись тебе вважали хороброю людиною. Тебе поважали всі племена, весь народ семінолів. Білі підкупили тебе і змусили зрадити батьківщину і нашу спільну справу. Однак ти не помреш собачою смертю! Я знищу тебе, але не хочу бути вбивцею. Я не можу підняти руку на безпорадну, беззбройну людину і викликаю тебе на чесний двобій. Тоді всі побачать, що правда перемогла… Дайте йому зброю! Нехай захищається, якщо може.

Ніхто не схвалив цей несподіваний виклик. Серед індіанців були й такі, що палали лютою ненавистю до зрадника Оматли і готові були його закололи на місці, зв’язаного по руках і ногах. Але всі бачили рішучість Оцеоли, тому ніхто не заперечував.

Один із воїнів подав Оматлі томагавк і ніж. Так само був озброєний і Оцеола. Індіанці мовчки розступилися, і супротивники опинилися в центрі кола. Сутичка була коротка: Оцеола миттю вибив томагавк із рук супротивника і блискавичним ударом повалив його на землю. Переможець схилився над переможеним, у його руках зблиснув ніж. Коли він випростався, лезо ножа вже не виблискувало в місячному світлі: воно обагрилося кров’ю. Оцеола, як і присягав, пронизав серце зрадника. З Оматлою було покінчено.

Згодом білі називали цей учинок Оцеоли вбивством. Але це було не так. Такою ж смертю загинули Карл I, Калігула, Тарквіній і сотні інших тиранів, які гнобили свій народ або зрадили своїй країні. Громадська думка не завжди справедлива щодо таких дій. Вона подібна до хамелеона, що змінює забарвлення. Вона змінюється залежно від лицемірного духу свого часу. Це чисте святенництво, ганебна безпринципність! Тільки того можна назвати вбивцею, хто вбиває з ницою, корисливою метою. Оцеола ж був не такий.

Я опинився в дивній ситуації. Ніхто не звертав на мене уваги, однак мене й досі турбувала моя подальша доля.

Збуджені останніми подіями індіанці, які фактично перебували у стані війни з моєю країною, могли вготувати для мене що завгодно, й моє життя могло скінчитися, як і життя Оматли.

Отже, моє очікування на подальший розвиток подій було не вельми приємне. Та скоро мені відлягло від серця. Щойно зі зрадником Оматлою було покінчено, Оцеола підійшов до мене і дружньо простягнув руку. Я був щасливий знову заручитися його дружбою. Він висловив жаль щодо мого помилкового поранення і взяття у полон. Потім покликав одного з воїнів і наказав йому провести мене у форт. Я не мав ані найменшого бажання залишатися на місці трагедії.

Попрощавшись з Оцеолою, я пішов за своїм провідником. Біля озера ми розійшлися, і я спокійно повернувся у форт.

Розділ LXIV
Невдалий бенкет

За службовим обов’язком я написав рапорт про все, що зі мною сталося за останні кілька годин. Моя розповідь викликала обурення. Негайно відрядили солдатів у погоню за ворогом, а провідником призначили мене. Це була явна безглуздість. Переслідування, як і можна було очікувати, виявилося марним. Звісно, ми знайшли місце битви і тіла вбитих, біля яких уже нишпорили вовки. Але ми не виявили жодного живого індіанця, не могли навіть відшукати стежку, якою вони втекли. Наш загін налічував кілька сотень людей – майже весь гарнізон форту. Якби нас було менше, я певен, що ворог неодмінно дав би про себе знати.

Смерть Оматли була значною подією. У всякому разі, досить важливою за наслідками. Білі призначили Оматлу головним вождем, «королем» племені. Тому, стративши його, індіанці відкрито засвідчили своє презирство до влади, що ніби коронувала Оматлу, а також своє тверде рішення й надалі чинити опір, поки білі втручатимуться в їхні справи. Оматла перебував під заступництвом білих. Вони гарантували йому безпеку, а така обіцянка прирівнювалася до угоди. Тому це вбивство було ударом по його покровителях. Тепер уряд змушений був помститися за його смерть. Особливо важливі наслідки цієї події мали бути для підданих Оматли. Нажахані його смертю і можливою відплатою, деякі молодші вожді і їхні воїни покинули ряди зрадників і приєдналися до патріотів. Багато племен, які досі ще не прийняли остаточного рішення, тепер оголосили, що вони боротимуться разом з усім народом, і, не вагаючись, узялися за зброю. Смерть Оматли була не так актом суворого правосуддя, як тонким політичним маневром з боку індіанців, вороже налаштованих до білих. Усе це переконливо свідчило про мудрість того, хто задумав і здійснив цей маневр. Оцеола присягнувся по мститися, і Оматла став першою жертвою його помсти.

Та невдовзі знайшлась і друга жертва. Трагедію смерті зрадника затьмарила нова трагедія, ще більш хвилююча, страшна і значуща. Один із головних персонажів цієї оповіді назавжди пішов зі сцени. Після нашого прибуття в форт дуже стрімко став вичерпуватися провіант, про який не подбали заздалегідь і не розрахували на значно більшу кількість людей. Швидко доставити його у форт Кінг було неможливо. Ми мали стати жертвою звичайної недалекоглядності уряду, який не звик вести воєнні дії. Довелося істотно врізати пайки. Нам мало не загрожувала голодна смерть. Становище склалося критичне, і тут наш головнокомандувач учинив акт високого патріотизму. Генерал Клінч, уродженець Флориди, крім того, що обіймав високий військовий пост, був ще власником прекрасної, величезної плантації, розташованої неподалік від форту Кінг. Його маїсові поля займали сотні акрів, і якраз у цей час на них достигав урожай. Генерал розпорядився віддати зерно війську. Та замість того, щоб підвезти маїс в армію, зробили навпаки: направили війська на поля, щоб вони самі зібрали для себе зерно. Відтак чотири п’ятих складу маленької армії покинуло форт, і на місці залишився досить слабкий гарнізон. На плантації ж виникло нове укріплення, назване фортом Дрейн. Одразу ж знайшлися «добрі» люди, які поширили чутки, ніби в цій дивній справі добродушний старий генерал керувався аж ніяк не почуттям патріотизму. Говорили, що «Дядечко Сем»[65], відомий як платоспроможний і щедрий покупець, добре заплатить генералу за зерно. Крім того, поки армія стояла на плантації, можна було не боятися нападу індіанців. Утім, можливо, все це було просто вигадкою табірних пліткарів. Мене не призначили на плантацію. Я не належав до числа улюбленців генерала і не був офіцером його штабу. Ми з агентом залишилися у форті Кінг. Спливали одноманітні дні. Минали тижні. Лише іноді ми розважалися поїздками у форт Дрейн. Часто відлучатися