Читати книгу - "Чорний Загін"

асоціювалися з ним, -- додав я.

-- Що там трапилося?

На цей час вже всі знали головні факти. Черствого вбили. Шибеник загинув. Ми з Вороном – єдині солдати, що вижили. Всі горіли бажанням довідатися подробиці.

-- Я не можу розповісти тобі. А ти передай Капітану. Коли поблизу не буде Поневолених.

Елмо підрахував щось подумки і прийшов до вірного рішення.

-- Гаразд, Док. Буде зроблено. Бережи себе.

Я мав намір берегти себе. Якщо Фортуна буде не проти.

В цей день ми отримали звістку про нові перемоги на сході. Редути повстанців падали так швидко, як тільки війська Леді встигали марширувати.

І також в цей день ми почули, що всі чотири армії повстанців на півночі й заході зупинилися, щоб відпочити, набрати нових рекрутів і поповнити запаси перед штурмом Чарів. Ніщо не стояло на дорозі поміж ними і Вежею. Тобто, ніщо, крім Чорного Загону і побитих воїнів, що згуртувалися навколо нас.

Велетенська комета, лихий провісник всіх великих змін, сяє в небі.

Кінець вже близько.

Ми досі відступаємо, до місця нашої останньої зустрічі з Долею.

Я повинен згадати ще одну, останню подію в розповіді про нашу сутичку з Черствим. Вона відбулася на відстані трьох днів дороги на північ від Вежі. Це був ще один сон, схожий на той, що я мав на вершині Сходів. Те саме золоте видіння, яке, мабуть, було зовсім не видінням, пообіцяло мені:

-- Моїм вірним нема чого боятися.

На коротку мить, я знов побачив її обличчя і в мене завмерло серце. А тоді видіння зникло і повернувся страх, який анітрохи не зменшився.

Минали дні. Кілометри повільно залишалися позаду. На обрії здіймалася величезна й бридка брила кам’яної Вежі. А в нічному небі, щораз яскравіше сяяла комета.

Глава 6: Леді

Земля поступово ставала сріблясто-зеленою. Світанок розігнав малинові хмаринки над оточеним стіною містом. Там, де сонце торкалося роси, зубчасті стіни вкрилися блискучим золотим ластовинням. Туман почав осідати в западинах. Сурми сповістили про початок ранкової вахти.

Лейтенант заслонив очі, примружився. Щось буркнув з відразою, поглянув на Одноокого. Чорний коротун кивнув головою.

-- Пора, Гоблін, -- сказав Лейтенант через плече.

Позаду нас, у лісі, заворушилися хлопці. Гоблін присів поряд зі мною, виглянув на поля. Він та ще четверо хлопців були перевдягнені в бідних мешканок міста, їхні голови закутані хустками. Вони мали з собою дерев’яні коромисла, з яких звисали глиняні глечики. Зброю вони заховали під одягом.

-- Вперед. Ворота відкриті, -- наказав Лейтенант. Хлопці вирушили схилом пагорба вниз, тримаючись лісу.

-- Курва, приємно знов бути в ділі, -- сказав я.

Лейтенант посміхнувся. Він рідко посміхався, відколи ми покинули Берил.

Внизу, п’ять липових жінок прослизнуло в тіні до джерела, розташованого біля дороги в місто. Туди вже вирушило кілька жінок по воду.

Ми сподівалися дістатися до воріт без проблем. В місті було повно чужинців, біженців та маркітанток. Гарнізон – нечисленний і недисциплінований. У повстанців не було жодних причин очікувати атаки Леді так далеко від Чарів. Місто не мало стратегічного значення.

За винятком того, що тут квартирувалися двоє з Вісімнадцяти, обізнаних з таємними планами повстанців.

Три дні ми чаїлися в лісі й спостерігали. Пір'їнка і Мандрівник, яких недавно прийняли в Коло, проводили тут медовий місяць, перш ніж вирушити на південь і приєднатися до штурму Чарів.

Три дні. Три дні без вогнища під час холодних ночей. Три дні тільки сушеної їжі. Три дні страждань. Проте вже кілька років у нас не було такого хорошого настрою.

-- Гадаю, все буде добре, -- висловив я свою думку.

Лейтенант махнув рукою. Кілька хлопців почали крастися за перевдягненими.

-- Той, хто придумав цей план -- справжній мастак, -- зауважив Одноокий. Він був схвильований.

Як і всі ми. В нас з’явився шанс зробити те, в чому ми не мали рівних. П’ятдесят днів ми займалися грубою фізичною працею, готуючи Чари до штурму повстанців, п’ятдесят ночей ми з тривогою чекали майбутньої битви.

Ще п’ять хлопців почали крастися вниз по схилі.

-- З міста вийшла купка жінок, -- оголосив Одноокий. Напруга зростала.

Жінки неспішно направилися до криниці. Якщо ми їх не перервемо, вони ходитимуть так весь день. За стінами міста не було жодного джерела води.

Мені стало моторошно. Наші диверсанти рушили вгору.

-- Всім приготуватися, -- наказав Лейтенант.

-- Розслабтеся, -- порадив я. Рух допомагає позбутися лишньої енергії.

Скільки часу ти б не був солдатом, перед боєм в тебе завжди наростає ляк. Тебе не залишає страх, що нарешті підійшла твоя черга. Тільки Одноокий завжди вступає в бій переконаний, що Смерть викреслила його зі своїх списків.

Диверсанти привіталися фальцетом з жінками. Вони без проблем добралися до воріт. Ворота охороняв один ополченець, швець зайнятий тим, що забивав мідні цвяхи в підошву чобота. Його алебарда валялася на відстані трьох метрів.

Гоблін вибіг стрімголов назовні. Плеснув руками над головою. Над полями пролунав тріск. Він опустив руки на рівень пліч, долонями вгору. Поміж його долонь дугою вигнулась веселка.

-- Це він вже переборщив, -- пробурчав невдоволено Одноокий. Гоблін виконав свій танок.

Патруль кинувся вперед. Жінки біля джерела закричали й розбіглися. Як вовки у кошарі, подумав я. Ми мчали щосили. Ранець лупцював мене по нирках. Після двохсот метрів, я почав спотикатися об лук. Молодші хлопці мене обганяли.

Коли я добіг до воріт, то не зміг би побити навіть стареньку бабусю. На моє щастя старенькі бабусі наплювали і не з’явилися