Читати книгу - "Сонячна магія"

217
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 111
Перейти на сторінку:
погодився на цю роботу?»

А тим часом Кукса в бенкетній залі палацу намагалася зберегти свою останню рятувальну шпильку. Як могла, бідолашна акса ліктями розштовхувала стражників, прориваючись до графа. Та несподівано до зали ввалилася юрба людей, що несамовито розмахували мечами й списами. Троє чи четверо лучників відразу випустили в нападників стріли. Проноза, якій на коротку мить дали спокій, метнулася під стіл, безцеремонно, мов через колоди, перелізла через тіла придворних, які терпіли й це, намагаючись бути якомога тихшими й непомітнішими, і зринула з іншого боку.

Стражники вже кинулися їй навперейми. Кукса замахала руками, як млин крильми, скочила на стіл і вже звично помчала по ньому, ухиляючись від клинків. Наступної миті акса блискавично стрибнула до стіни, відштовхнулась від неї, зробила чудове сальто й знову стала на підлогу — але вже позаду стражників. Поки вона, не тямлячись від люті, молотила їх кулаками по спинах, у дверях з’явився сивовусий вояк. Він волочив за собою непритомного Харлика. Вояк відпустив комір колишнього начальника, склав руки на грудях і прихилився плечем до дверей, з очевидним задоволенням спостерігаючи за бійкою. Втручатися він, здається, не збирався.

Кукса, як не дивно, вже встигла впоратися зі стражниками, тому знову пішла в наступ на Сокольника. Цієї миті сивовусий підскочив у дверях, та так високо, що вдарився тім’ям об верхню частину одвірка. Поміж ніг у нього прослизнули дві оброслі бурим волосом істоти, щось середнє між пацюками й таксами.

Очі графа радісно блиснули, і Проноза зрозуміла, що ворогові прийшли на допомогу. Ця мить замішання не минула марно: акса зробила невдалий рух, не встояла на ногах і впала горілиць. Перший гончак уже стрибнув, щоб вчепитися їй у горло, та стрибнув надто високо — промчав над нею і з гуркотом зник за перекинутим стояком зі штандартами.

— Стережися, дочко! — скрикнув сивовусий, кидаючись до стояка. Кукса просто з підлоги зробила сальто, відштовхнулася від краю столу, як від трампліна, зависла, тримаючись обома руками за люстру. Срібні підвіски заколихалися, задзвеніли над її головою.

А тим часом сивовусий підставив гончакові держално одного з прапорів, на яке той з вереском настромився, і його було притиснуто до підлоги. Вояк з переможним виглядом наступив тварині на голову. Другий гончак підстрибував, падав, відскакував назад, розганявся і знову підстрибував. Щоразу його зуби клацали біля Куксиних ніг.

— Ти — мерзенне дівчисько! — проскреготів граф Сокольник, встаючи з підлоги та обтрушуючи одяг. — Бридка, невихована, брутальна особа! Ти… — він затнувся, підшукуючи потрібне слово, й отут у дверях з’явився Топ, — як скалка в мене в пальці! Рівно опівдні на головній площі твоєму Спритнику відрубають голову!

Один з лучників став на коліна, скосив око до повернутого набакир носа й заходився витягати із сагайдака стрілу. Інші поки ще лежали, але потроху починали ворушитися. Кукса висіла над ними якимось велетенським фруктом і тихо погойдувалась.

Жабур двома лапами розстібнув комір над уже роздутим повітряним міхуром і прицілився.

Останньої миті граф Сокольник устиг помітити Топа й гукнув щось застережливе, але запізно. Гончак підстрибнув ще раз, і тут повітряний міхур спрацював. Потік повітря вдарив від нього навскіс нагору, змів Куксу Пляму, люстру й останнього гончака.

Їх винесло із зали крізь овальну верхню шибку великого вікна.


Ганка сидів на передку воза, спочиваючи від недавніх потрясінь. Зненацька почувся дзенькіт і свист. Мавпочка підвела голову. Над нею по небу пролітало щось дивне, начебто поросле срібними китицями — на зразок величезного гриба. Слідом летіли двоє. Ганка провів їх довгим поглядом, так, що навіть повернувся всім тілом за дивним летючим предметом. Уже коли те диво в небі зникло за дахами будинків, він кутовим зором запримітив якийсь рух у задній частині воза. Там хтось швидко пірнув під полотно. Хтось не надто великий і сильний…

На відміну від жабура, Ганка не любив зброї. У нього був тільки маленький гострий кинджал. Ганка витяг його із шкіряного браслета на зап’ясті й зручніше стис тонке руків’я в правій лапці та скоріш хльоснув шкапу. Колись, ще тільки влаштовуючись на роботу в Літоні, Ганка з Топом під час розгону вуличної демонстрації за раз уклали на камені біля двох десятків городян. Точніше, уклав їх Топ своїм повітряним міхуром — Ганка тільки спостерігав за цим захопливим видовищем зі свого сідла. Спостерігав і заздрив.

«Зараз кого-небудь приріжу, — подумав Ганка й знову змахнув батогом. — Може, повеселішаю».

«Отакої, — сумно подумала шкапа. — Знову кудись скакати…»

«Помітив? — гарячкові думки снували в голові Бобрика, що зачаївся під полотном. — Чи не помітив?»

Кукса Пляма в себе нагорі, в польоті, теж не могла позбутися тривожних думок:

«Уперше в Чортовім Наперстку… Вдруге — під час бійки з гончаками… Якщо зараз я, падаючи, знову знепритомнію, то це буде вже втретє!»

* * *

Свідомість вона все-таки втратила. Важко не знепритомніти, коли разом із обвішаним срібними бурульками обручем прокочуєшся по даху, падаєш у слухове вікно й по тому ще котишся цілим сходовим маршем з горища.

Цього разу вона отямилася швидко. Сіла і якийсь час зосереджено вдивлялась у хмаринку, що пропливала за слуховим

1 ... 70 71 72 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна магія"