Читати книгу - "Емісар"

Про цю понадсекретну операцію знали лише четверо людей: начальник ГРУ, міністр оборони, генсек і я, як автор і безпосередній керівник проекту. Інші люди, задіяні в операції, не знали усієї суті і забезпечували лише окремі ланки процесу. Виховну систему усю до найдрібніших деталей розробив особисто я. Легенду, судячи з усього, ти знаєш. Так, усе, що розповів тобі Марк і що вдалося тобі витягти з блоку пам’яті, героїчно відбитого у підвалі мого будинку, а потім вивченого упродовж двох днів, придумав я.

— Звідки ви знаєте? Звідки вам відомо про флешку?! — це вихопилося у мене несамохіть.

— Я розвідник, — мляво промовив Стенлі. — Справжній. Це моя робота… Тоді ГРУ перевірило усі дитячі будинки Союзу. Це близько мільйона дітей. І нам пощастило знайти ще одного хлопчика у Красноярську з аналогічною вадою, правда, старшого від трійні на шість років. Знайшли ми ще й старшого брата отих трьох близнюків, до речі, від того ж самого батька, а це має неабияке значення. Батько усіх чотирьох на той час був алкоголіком і, дізнавшись про майбутнє ярмо у вигляді трійні, покинув сім’ю. Мати померла при пологах.

Усі п’ятеро дітей готувалися відтепер як майбутні спецагенти, отримуючи необхідні знання і навички за моєю системою. Крім цього, троє близнюків росли і виховувалися з пелюшок ще й як борці з неіснуючими загарбниками їхньої рідної планети — чужою цивілізацією. Це була складна та досконала виховна система, яка передбачала застосування різних методів психологічного впливу. Коли найстаршому хлопцю, тому, «чужому», з Красноярська, виповнилося двадцять два, його було заслано у складі диверсійної групи до Анголи, де вони й здійснили грандіозну диверсію на американському військовому об’єкті. За наказом керівництва його підставили інші члени групи як безпосереднього виконавця операції і він загинув. Хлопець дістав від своїх у голову розривну кулю американського зразка, які були на озброєнні в охорони об’єкта. Голову у буквальному розумінні рознесло на шматки, й американці отримали таким чином тіло диверсанта з атиповим «правим» серцем, але без обличчя. Звісно, у Пентагоні особливої уваги цьому факту не надали і не розпорядилися його тілом так, як належало б, якби вони знали, як розгортатимуться події. А за два роки наше управління розробило і провело нову операцію, цього разу в Панамі. Усе вдалося якнайкраще. Головним виконавцем тепер був старший брат трьох близнюків, той, який не мав декстракардії, у кого серце було на місці. Та все ж він являв собою надзвичайно цінний матеріал. Ми навмисне розробили операцію так, що його численні зображення зафіксували знімальні пристрої американців. А його портретна схожість з трьома братами-близнюками була дуже високою. Усе влаштували так, що шансів врятуватися він не мав. І коли пролунав вибух, американцям залишилися тільки його зображення на плівках і кілька безформних шматків тіла, встановити за якими розташування внутрішніх органів було не реально.

Стенлі, чи то пак Огарьов, ледь говорив. А ми слухали, наче заворожені, не замислюючись над непотрібністю для себе влазити у ці справи ще глибше. Та хіба ж стримаєшся? Таємниця — вона як наркотик небезпечна, але так бракує сили відмовитися від неї!

— Третю операцію було проведено в Пакистані вже під час афганських бойових дій. Нам удалося знищити потужну базу американців. І безпосереднім виконавцем був перший з близнюків, той, що мав «праве» серце. У цьому разі нам було значно легше. Уявіть собі людину досконалу в усьому. Людину, яку з пелюшок готують фізично і психологічно для боротьби із загарбниками її планети. Двадцять три роки засвоєння найдосконаліших диверсійних засобів. Двадцять три роки найвитонченішої дезінформації та психологічної обробки. Та, власне, ти знаєш Марка. Спробуй переконати його, що він не правий! Вони росли і виховувалися окремо, але за однією системою і мною особисто. Я постійно перебував у роз’їздах і працював то з одним, то з другим, то з третім. І результати були ідентичні. Кожний з трьох був таким собі суперменом, здатним піти на смерть задля визволення рідної планети. Ти ж бачив Марка у дії. Тому операція у Пакистані пройшла «на ура». Але катастрофа американських задумів після здійснення диверсії була ніщо у порівнянні з загальним ефектом.

— І в чому ж він полягав? — механічно запитав я, бачачи, як все більше блідне обличчя Огарьова.

— А у тому, що американці взяли його живим. Ну, майже… На той час він уже помирав. Спрацював знищувальний пристрій. У правій гомілці кожен з них мав зашиту ампулу з токсином і «маячок». «Маячок» давав можливість пеленгувати місце перебування агента. Він же у разі потреби отримував сигнал і мікровибух розривав ампулу, після чого у кров потрапляв нейротоксин, від якого миттєво гинули нейрони головного мозку. Тому після Пакистану у Пентагоні отримали украй цікаву ситуацію. Перший — «ангельський» агент з «правим» серцем, але без обличчя. Третій — «пакистанський» також з правим серцем і вже з обличчям. А той, «панамський», другий, що був між ними, з таким самим обличчям як і третій, хоч і наявність «правого» серця вже не підлягала встановленню. І що найголовніше, двоє останніх ідентичні з генетичного боку, адже мали спільних батьків. І хоч-не-хоч сама вимальовується картина, що генетично споріднені агенти нашої розвідки, усі з «правим» серцем та однаковим обличчям виконують диверсійну роботу найвищого класу. Після Пакистану американці взялися за цю проблему усерйоз. «Пакистанського» близнюка розібрали мало не по клітинах. У цю роботу був задіяний весь науковий потенціал Пентагону. І тут ми не мали гаяти часу. Здійснити у цій ситуації ще одну аналогічну за розмахом диверсію було не реально, адже американці трималися напоготові. Але тепер цього й не вимагалося. Ми зробили лише спробу, і коли американці успішно її призупинили, «подарували» їм мертве тіло другого близнюка — знову по частинах, адже серце його було звичайним, «лівим», і у Пентагоні не мали цього знати. Задум спрацював. Тепер вони практично не сумнівалися у тому, що Радянський Союз досяг фантастичних успіхів у галузі генетики і реально створює те, що можна назвати «досконалим солдатом». Додати до цього деяку дезінформацію, вчасно та уміло надану їхній розвідці — і ефект перевершив навіть мої очікування.

Стенлі важко проковтнув і спробував змінити положення. Та це вже було понад його сили. Біле обличчя скривилося, але він зробив нове зусилля і продовжував:

— Насправді у нас не було ніяких вражаючих успіхів у галузі генетики, проте