Читати книгу - "Емісар"

один час ми наполегливо працювали над деякими темами. І, звісно, американці це знали. І ось… коли вони почали випереджати нас у розробці космічної зброї, а наше відставання ставало катастрофічним, з’явився «досконалий солдат». Це був міф. Але ЦРУ дало маху. Вони у нього повірили. І кошти, що йшли у Білому домі на озброєння, миттєво перерозділилися. Американці не могли дозволити собі, щоб ми у чомусь вирвалися уперед. А фінансова межа є навіть у них. Проекти космічної зброї загальмували за кілька кроків до її створення, і у Пентагоні взялися за генну інженерію. Усе тепер кидали туди, на розвиток власної генетики, адже приклад, чого можна досягти, був у них перед очима. Дезінформація ворога — дуже дієвий засіб у всі часи. ЦРУ значною мірою перебудовувало свою діяльність, сили та засоби знімалися з інших напрямів і кидалися на те, щоб встановити наші реальні перспективи у генній інженерії. На що тільки не йшли… Не розуміючи, що це глухий кут. У нас же задовго до цього, з розрахунку на саме такий розвиток подій, були створені об’єкти з потрійним рівнем секретності, які імітували генетичні лабораторії і були… просто булькою…

Ми мовчали і більше не питали нічого.

— Ти не уявляєш, яким ударом був для них мій проект. Що там порівняно з цим переворот у Санталемо! А залишався ще… Марк. Ще один козир — безвідмовний козир вищої якості, котрий ми мали підкинути у найпотрібніший момент, коли їх почнуть брати сумніви. Щоправда, водночас це був останній козир. Далі ми більше не мали чим їх дурити.

Стенлі-Огарьов надовго заплющив очі, а потім раптово прокинувся і заговорив дуже швидко, наче боявся не встигнути розповісти усе:

— А потім полетіло все до бісової матері. Розпався Союз. А у новій державі до влади прийшли люди, готові продати будь-що і будь-кому. І у цих нових умовах я не мав можливості діяти так, щоб дотримати суворої секретності. Залишившись єдиним спадкоємцем цієї таємниці, я не знав, з ким можу співпрацювати. Тим паче, наді мною збиралися хмари. Уяви, секретний агент мого рівня і нікому не відомо, над чим він працював стільки років… Я знав, що скоро у мене спитають багато про що. І тоді народилася легенда, як ти кажеш, про Іванова-дурника. Тим паче, вона мала під собою реальний ґрунт, адже переворот у Санталемо дійсно готували. Мені вдалося вбити двох зайців: зберегти таємницю свого проекту і вислизнути за кордон неушкодженим, ще й зі своєю агентурною сіткою та грошима. Але проблем також залишилося дві. Я мав одночасно дурити і своїх, і чужих. Для своїх належало постійно вдавати, що я шукаю отого Емісара і шляхи повернення коштів. При цьому потрібно було діяти надзвичайно обережно, щоб не вивести їх на Марка. А для чужих… Я мав чимшвидше переконати американців, що Росія залишилася єдиною спадкоємицею союзних генетичних досліджень, і успіхи у цій галузі аж ніяк не зменшилися. А для цього потрібно було якнайшвидше задіяти Марка.

— Отже, ви свідомо віддавали його американцям, прирікаючи на загибель?

— У таких питаннях загибель однієї людини не варта уваги, — беземоційно промовив старий.

— У яких питаннях?! — не витримав я. — Все помінялося! Кому тепер це потрібно? Прокиньтеся! Немає вже отих двох ворожих таборів!

Посмішка Стенлі була слабкою і поблажливою, навіть пробігла зневага:

— Це ти так вважаєш. Через некомпетентність. Насправді не змінилося нічого. У світі і далі залишається дві супердержави, у кожної багато внутрішніх і зовнішніх проблем. Але вони і далі ведуть війну. А у війні завжди належить чимось жертвувати.

— Ви маніяк… — тільки й вдалося вимовити мені.

— Ні, я — патріот, — спокійно заперечив старий. — Я переконана у своїй правоті людина, яка доводить справу до кінця. І мені все-таки вдалося задіяти Марка. Саме він для американців мав бути головною дійовою особою у справі організації перевороту. Висловлюючись нашою мовою — і Івановим, і Емісаром одночасно. Мені тільки залишилося його підставити, звісно, пожертвувавши й грошима. Тим паче, Марк не мав усіх ознак Емісара і грошей отримати не міг. Він також не брав участі в розробці операції у Санталемо. Але для американців декстракардія, знайоме обличчя і, звісно, стиль. Досконалість і вміння іти напролом, виживати у безвихідних ситуаціях. Та й головне — тіло, ідентичне попереднім з генетичного боку. А знаєш, підставляючи його і прирікаючи на загибель, я не міг позбутися думки, дурного побоювання, що він якимось дивом вискочить. Це були свого роду нав’язливі думки. Будучи тепер обмеженим у засобах, я не міг повною мірою проконтролювати результати, але достовірно знав, що наживку вони заковтнули. І тепер Пентагон чекав новий тур марних зусиль у галузі генетики на шкоду усьому іншому. А мені знову належало гнатися за двома зайцями — розвивати якось легенду про неіснуючого Емісара і…

Здавалося, старий знепритомнів, але за мить продовжив із заплющеними очима:

— Я мав вигадати ще щось. Мине кілька років і міф про «досконалого солдата» почне забуватися. А щоб цього не сталося, йому потрібне якесь підтвердження…

— Так ось для чого вам знадобився я… — обличчя моє збоку, напевно, зараз висловлювало прозріння. — Ось що на мене, виявляється чекало…

Стенлі не розплющив очей. Його не цікавив мій погляд.

— Але ж я генетично зовсім інший! І обличчям не схожий! Що ви замислили? Що хотіли зробити зі мною?!

Та Огарьов не звертав ні найменшої уваги на мої вигуки.

— І яким же було моє здивування, коли той, кого ти звеш Марком, почав мене шукати! Так, за легендою, я був його наставником, його батьком і мав подбати про продовження нашої династії справжніх землян. І у нас існувало багато обумовлених шляхів як знайти одне одного у разі, якщо б ми загубилися у багатомільярдному натовпі створених флоїдами мутантів. Як же я здивувався, коли побачив його пошуки! Це означало, що він зумів видертися. Що з якоїсь причини не спрацював знищувальний пристрій і він живий, пройшовши неймовірним чином крізь зграї тих, хто мав його взяти. Проте могло статися й дещо інше, адже розвідник завжди має враховувати найменшу ймовірність. Його могли взяти живим і тепер, можливо, Марк працював на Пентагон або ж був просто приманкою