Читати книгу - "Чінгісхан"

через пустелю. Під час важкого переходу через піски Каракумів, що тривав шістнадцять днів, вони вірно й покірливо служили старій шахині.

Але коли караван уже наближався до кордонів Язеру і за пісками показалися скелясті вершини гір, Туркан-Хатун, дочекавшись, коли Омар-хан заснув, наказала відрубати йому голову.

Вона спрямувала караван до неприступної фортеці Ілаль, розташованої на вершині одинокої скелі. Тут вона перебувала з усім своїм двором, поки поблизу не з’явились передові монгольські загони, які шукали шаха Мухаммеда.

Один з начальників охорони шахині запропонував їй негайно втекти звідти під заступництво її внука Джелаль ед-Діна, що збирав в Ірані бійців для боротьби з монголами. Всі тільки й говорили про його мужність, про силу його війська, про те, що він зуміє прогнати ворога.

— Школи! — вигукнула розлючена стара. — Краще мені загинути від монгольського меча! Як це? Щоб я так принизилась і прийняла милість від сина ненависної мені туркменки Ай-Джіджек? Щоб я жила під його заступництвом, коли в мене є внуки моєї благородної кипчацької крові? Краще я потраплю в полон до Чінгісхана і перетерплю в нього приниження і ганьбу.

Незабаром примчали монголи і обложили фортецю. Вони збудували навколо скелі суцільну огорожу, відрізавши обложених від навколишнього світу. Облога тривала чотири місяці, і коли в цистернах і льохах висохла остання припасена вода, Туркан-Хатун вирішила здатися. Монголи захопили разом з шахинею-матір’ю весь гарем і малолітніх синів хорезм-шаха. Всі хлопчики були одразу зарізані, а дружини й дочки шаха і сама Туркан-Хатун відправлені до табору Чінгісхана.

Весь почет і охорону монголи перебили.

Монгольський владика негайно роздав дочок хорезм-шаха своїм синам і близьким особам, а злісну шахиню Туркан-Хатун тримав для показу на своїх бенкетах. Вона повинна була сидіти біля входу до намету й співати жалібні пісні, а Чінгісхан кидав їй обгризені кістки.

Отака була їжа в Туркан-Хатун, яка була раніше самодержавною правителькою Хорезму і яка називала себе «володаркою всіх жінок всесвіту».

Частина друга
ОСТАННІ ДНІ ВЕЛИКОГО ХОРЕЗМУ


Розділ перший
ДЖЕЛАЛЬ ЕД-ДІН ВИКЛИКАЄ НА БІЙ ЧІНГІСХАНА

Поки не розсиплеш зерна, не збереш жниво; поки не ризикнеш життям, не переможеш ворога.

(Сааді)

Розлучившись із хорезм-шахом, Джелаль ед-Дін і його брати від другої матері, Озлаг-шах і Акшах, у супроводі сімдесяти вершників пробралися до Мангишлака. Місцеві кочівники дали свіжих коней. На них молоді хани пройшли Каракуми і досягли Гурганджа, столиці Хорезму.

Там вони оголосили найзнатнішим бекам, що хорезм-шах Мухаммед скасував духівницю і призначив своїм наступником султана Джелаль ед-Діна. Хоча колишній наслідник Озлаг-шах і підтвердив це, але кипчацькі беки не захотіли примиритися з султаном не кипчацької крові. Таємно змовившись, вони вирішили вбити Джелаль ед-Діна.

Його попередив про змову прибулий з Келіфа Інаньч— хан.

— Що мені робити в цьому місті скорпіонів і тарантулів, де навіть перед загрозою небезпеки немає єдності! — сказав Джелаль ед-Дін.

Вночі в супроводі Тимур-Меліка і трьохсот туркменів він непомітно залишив Гургандж і вирушив на південь через Каракуми.

За кілька днів маленький загін пройшов важкий шлях, на якому каравани роблять шістнадцять ночівель, і досягнув міста Несси. Посланий уперед розвідник доповів, що на зеленій луці біля підніжжя хребта Копет-Дагу видно якісь юрти і поряд пасуться стриножені коні незвичайної породи. Очевидно, це монголи, і їх не менше семисот чоловік.

Тимур-Мелік сказав:

— Хоча після важкого переходу наші коні втомлені, але сил у них вистачить, щоб вдертись у монгольський табір. А в нас повинно вистачити вміння порубати ворогів.

— Сміливого доганяє удача! — відповів Джелаль ед-Дін.

Виринувши несподівано з пісків, загін туркменів Джелаль ед-Діна з одчайдушною люттю накинувся на монгольський табір. Сутичка була гаряча, обидві сторони рубались, не шкодуючи життя. Монголи не витримали і побігли в безладді, ховаючись у підземних водопровідних канавах (кяризах). Тільки небагатьом пощастило врятуватись.

Це була перша сутичка, в якій туркмени здобули перемогу над монголами. Досі монголи навівали на всіх такий жах, що їх вважали непереможними.

Джелаль ед-Дін сказав:

— Коли б монголи не стояли табором на відкритій рівнині, а сиділи за фортечними стінами Несси, то ми на своїх змучених конях ніколи б не прослизнули мимо. Швидше ловіть їхніх коней і сідлайте! Дорога в нас ще довга.

Всі вершники спішно пересіли на свіжих монгольських коней і гірськими стежками рушили на південь до міста Нішапура.

Через кілька днів, побоюючись зради кипчацьких ханів, до Несси прибули з Гурганджа двоє інших синів хорезм-шаха: Озлаг-шах і Ак-шах. Їх супроводжував великий почет; вони намагалися пройти непомітно повз монгольський сторожовий загін, але їх оточили й всіх перебили.

Тим часом Джелаль ед-Дін, ніде не зупиняючись, їхав усе далі, через Ніпіапур, Зузен і Гератську область. Начальник однієї гірської фортеці пропонував йому в ній залишитися, покладаючись на неприступність стародавніх стін. Джелаль ед-Дін відповів:

— Полководець повинен діяти у відкритому полі, а не замикатись у стінах. Хоч би яка міцна була фортеця, монголи знайдуть спосіб оволодіти нею.