Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 29. Аврора

Я з нетерпінням чекаю на приїзд Даміра. Прибираю після робітників, які сьогодні привезли мені шафу.

Ми з Даміром не бачилися тиждень і я шалено за ним скучила. Мені мало коротких повідомлень та розмов перед сном. Мені потрібен він.

Я чую, як у замку провертається ключ, завмираю перед дверима і з подивом спостерігаю за тим, як Дамір входить до моєї квартири з букетом у руках, ніби до себе додому. Зовсім забула, що в нього є ключі.

- Чекала? - Запитує, оцінюючи мій вигляд. З пилососом у руках і домашньому одязі я виглядаю скоріше немов хатня робітниця, а не жінка, яка збирається спокусити чоловіка.

- Чекала, але не так рано. Раніше закінчив роботу?

- Можна і так сказати. Це тобі, котику, - простягає мені оберемок білих тюльпанів і я не можу стримати усмішку у відповідь.

- Дякую, - вдихаю аромат квітів, притискаючи їх до грудей. - Ти голодний? Вибач, я не встигла нічого приготувати, але є залишки піци та чай.

- Я дуже голодний. Але це іншого виду голод, – вимовляє багатообіцяюче і прикушує мочку мого вуха.

По всьому тілу розходиться приємне тремтіння від його дій.

Дамір холодний і моя шкіра від його дотиків мурашками вкривається.

- Піду поставлю у вазу квіти, а ти тапочки з полиці візьми, підлога брудна, я не прибирала.

- І каву завари, кошеня. Втомився так, що боюся засну раніше, ніж встигну з тебе трусики стягти, - його жарти як завжди вганяють мене в фарбу.

Поки Дамір знімає верхній одяг і миє руки, я дістаю з ящика капсули для кавоварки та розігріваю піцу. Соромно, що мені нема чим навіть чоловіка погодувати. Він підходить до мене зі спини, обіймає, притискає до своїх грудей.

- Ти виглядаєш втомленим.

- Швидше вимотаним. Хочеться послати всіх і все до дідька. І закритися з тобою у цій квартирі, щоб ніхто не турбував.

– Серйозні проблеми на роботі? - я тягнуся до верхнього ящика за чашкою, при цьому задом проїжджаюся пахом Даміра, відчуваю твердість у його штанах. Мені лестить, що я можу завести його одним дотиком.

- Немає нічого з чим би я не впорався, кошеня. Тож за це можеш не хвилюватися. А тепер ходи сюди, - він відбирає у мене чашку, кладе її на стіл, повертає мене до себе, підсаджує і я опиняюся на стільниці. - Раптом зрозумів, що мені подобається секс із тобою на кухні, - каже м'яко і дивиться на мене з якоюсь тугою в очах чи що. Він сьогодні дивний.

- Ти ще нічого не їв, - обвиваю його шию руками, дозволяю роздягати себе.

- Поїсти ще встигну, а зараз я тебе хочу.

Він тягне вниз бретельки бюстгальтера, звільняючи мої груди. Ласкає соски, проводить ними язиком. Я вигинаюсь, дозволяю робити зі мною все, що завгодно. Абсолютно довіряю йому. Знаю, що не завдасть мені болю.

- Почекай, - перехоплюю його руки, коли він збирається стягнути з мене штани. - Хочу дещо спробувати.

Я соромлюся, бо не впевнена у своїх діях, а ще не знаю, як на це Дамір відреагує.

Його брова здивовано вгору повзе. Він дозволяє мені злізти зі стільниці. Я тягнуся до його ременя, потім розстібаю гудзик, вивільняю член. Проводжу по ньому рукою вниз. У роті збирається в'язка слина. Серце в грудях тремтить, ніяк не можу сміливості набратися, щоб на коліна перед ним опуститься.

Дамір потемнілим поглядом стежить за моїми рухами. Я дражню його, розмазую крапельку по голівці. Він розуміє, що я збираюся зробити, тисне на моє плече, змушуючи опуститися на коліна, і я підкоряюся. Дуже хвилююсь, адже жодного разу такого не робила.

Мої губи повільно наближаються до його члена і я здригаюся, тому що в напруженій тиші звук дверного дзвінка здається шалено гучним.

Ми з Даміром завмираємо.

- Ти когось чекаєш?

Я заперечливо хитаю головою.

- Тоді продовжимо з того місця, де зупинилися? - пропонує, хижо посміхаючись.

Я хочу, але ця трель дратує до божевілля. А потім починає дзвонити мобільний.

Дамір переводить погляд на стіл, хмуриться.

- Твій батько дзвонить. Ти точно нікого не чекаєш?

Грайливий настрій зникає, Дамір з підозрою коситься у бік коридору, я тягнусь за телефоном. Погане передчуття накриває з головою.

- Так, тату? - Відповідаю, при цьому все ще пестячи Даміра.

- Доню, ти вдома? Я вирвався в місто у справах, вирішив до тебе заїхати у гості, але ключі в машині залишив, не хочу спускатися. Відкриєш?

- Я… Е-е-е-е… – переводжу розгублений погляд на чоловіка переді мною, не розуміючи що робити. Той киває, наче дає згоду впустити батька і починає приводити себе до ладу. - Хвилинку, тату, зараз.

Я кидаю телефон на стіл, а сама підбираю з підлоги свою футболку. Мене всю трясе. Я не розумію, що робити. А ще гірше – це усвідомлення того, яку картину застав би батько в кухні, якби не забув ключі. Його дочка з членом його найкращого друга у роті. Від однієї цієї думки всередині все холоне.

- Даміре, що робити? Може, ти на балконі поки що побудеш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍