Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Видихаю.

– Мені цього достатньо, поки що, – притуляюсь до неї чолом, напруга спадає.

Знову відчуваю її тремтіння. Виношу з води і несу до хати. Підхоплюю рушник із лежака, завертаю Олю. Її світла сукня на ґудзиках просвічує білизну, а там натовп накачаних тестостероном хлопців.

– Тео, відпусти, я можу йти.

– Ні, ти тремтиш, – притискаю міцніше і цілую її вилицю, скроню, вушко. Пищить і викручується.

– Звикай, кошеня.