Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 54

      Богдан.

     Корпоратив на роботі - це коли відкосити можна, але поважна причина лише одна,  твій похорон. У всіх інших випадках, не варіант, мусиш бути присутнім на “розважальному заході”! Знайшов тихий закуток й замаскувався там прикидаючись інтер'єром закладу. Годинку-другу пересидіти і можна йти додому з відчуттям виконаного боргу. Спокійні і чемні колеги після прийнятого на груди алкоголю ставали все більш і більш гомінкими та розкутими. 

     От і Ліля, моя колега теж перейшла до активних дій. Спочатку, відшукала моє “лігвище” і вмостилася поближче. Ще й з кожним келихом шампанського, дистанція зменшувалася. Далі вимкнули світло і почалася дискотека. Всі бадьоро почали скакати, хтось попав у такт композиції, яка лунала, а хтось і не дуже. Понеслося: па, шпагати, я не п’яна, а рум’яна;  та дірка на капронках пасує до мого іміджу; подивіться, як я вмію! Головне у цих танцях, на мою думку, дві речі, щоб штани на причинному місці не тріснули, та тримати сукню.

- Богдане! Ти довго будеш сахатися  мене? - Поцікавилася осмілівша Лілія, личко якої вже добряче зарум’янилося.  

      Все ж таки не відмовилася від ідеї отримати свій “трофей”. Блискуча срібна сукня ледве прикриває сідниці, візуально підкреслюючи довгі ноги. Декольте - одна скромність. Тільки й того, що нічого не вистрибує, коли дівчина танцює. Для поціновувачів відвертої краси, напевно, саме те що треба, наживка знатна.

- Ну хоч на повільний танець запроси! Не вкушу! - Надула губки.

- Так, Богданчику! Досить відсиджувати у кутку! - Підхопили жіночки з бухгалтерії, за що “безмежно” їм вдячний. 

      Наступна повільна композиція на яку гуртом мене таки вмовили, і не просто вмовили, а випхали на танцпол, виявилося танго “Ліберті”. Ліля скакала навколо мене, неначе молода лань. Тільки й того, що у штані не лізла. Але було б менше народу, то фінал міг би бути більш феєричним. Бо очима вона мене вже тричі облизала… Напевно, добряче розраховувала, що в мені спрацюють первісні тваринні інстинкти і що мені, як деяким представникам сильної статі байдуже, де і кого…

      Але контингенту за 40 явно подобалося шоу, тому під загальне скандування й заохочувальні крики, ця композиція з 4 хвилин завдяки музикантам перетворилася в безкінечну. Ліля вже явно наскакалася, і нахили з закиданням ніг  майже мені на плечі ставали все менш активними. 

- Рятуй мене! - Еротично, на її думку прохрипіла мені на вухо, щедро обдаючи перегаром, та ще й награно прикусила за мочку вуха. Бр-р.

      Ну що ж! Плюс одна добра справа на сьогодні! Підхоплюю її на руки й тягну у напрямку виходу на вулицю. Охолонь і заспокойся, Лільо! 

     Колеги ще більше прийшли в захоплення. Деякі з них спробували повторити певні елементи! От мануальному терапевту і аптеці завтра точно  буде виторг! 

- Фух! - Перевела подих дівчина, тримаючись за бік. 

      Спортом слід займатися Ліліє, а не обмежуватися виключно дриганням ноги під столом. 

- Як я можу тобі віддячити? - Облизала губи й підійшла ближче. 

      Щось занадто швидко вона оговталася. Знімаю з себе піджак і накидаю їй на плечі.

- Ти давай, тут не довго! Змерзнеш! - Заношу ногу, щоб повернутися до приміщення ресторану. 

- Почекай! - Хапає мене за руку. - Я ще не встигла подякувати! 

     Туга така охопила, аж стислося все всередині. Самому захотілося відпити добряче оковитої, щоб забутися і не бачити цього всього… 

- Коли ти так дивишся на мене, я відчуваю себе геть нікчемною! - В кутиках її очей виступили сльози. А от і друга стадія алкогольного сп'яніння. Жалійте її семеро. - Я тобі зовсім не подобаюся? Я не гарна? 

- Гарна! - Кивнув. 

     Ну не люблю я цих пафосних фразок типу: “справа не у тобі, а в мені”. Що я скажу? Що мене підкидає зараз від будь якої дівчини поряд? Що не бажаю “глушити” свій біль ось так, просто щоб було? Що мені  не байдуже на почуття іншої людини? Бо знаю, як це коли болить, коли тобою нехтують!

      Ще більше скорочує відстань. Останній кидок, як пантера на здобич, міцно хапаючи за шию обома руками, так що аж здивувало, скільки міці в тих ніжних “дівочих” обіймах, не втечеш, живим так точно. Самка богомола нервово курить десь біля узбіччя. І присасується до мене намертво, смачно причмокуючи. Відчуття таке, наче тебе зараз зжеруть! 

     Парочка її коліжанок з бухгалтерії, щойно “висипали” надвір вдихнути свіжого кисню за цигаркою, визначили це лобизання, за цікавий та вдалий кадр і вирішили зняти на свої телефончики. Слід їм подякувати, бо це спрацювало. Після спалахів камери, Ліля перейшла у наступний режим - позування! Та повисла на моїй руці, склавши губки “качечкою”.

     Зігравши на слабкостях протилежної статі, а саме, запропонував їх сфотографувати разом, все ж таки зміг позбутися “залізних” обіймів. Пара-трійка кадрів і ура - омріяна свобода! 

    Та втікати зарано! Шеф  вирішив порадувати присутніх півгодинною промовою про наші здобутки. Тож прийшлося повернутися знову за стіл.

- Я напевно хильнула зайвого! - Видала вона, осушив залпом келих з шампанським, щойно шеф нарешті закінчив проголошувати тост. - Проведеш мене додому?

     Та вона “хильнула зайвого” ще за першим столом, кінь  не витримав би такого “на коня”, відкинув  копита одразу. 

- А може краще одразу до тебе? В мене дома батьки! - Продовжила кадрити мене Ліля.

      Але тут мені знову пощастило, врятували Лількини коліжанки з бухгалтерії, які вчасно відволікли її. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍