Читати книгу - "Зламані янголи"

доберуся до них усіх. Починаються нові жнива.

Я заплющив очі. Зашепотіли, тручись одна об одну, сіті.

На вулицях Заубервілля в мене було багато справ, але…

Іди нахрін.

Я пожбурив сигару за перила, повернувся і швидко пішов до головного східного люка.

— Агов, Ковачу! — озвався Шнайдер, відірвавши від косяка осклянілий погляд. — Куди чешеш?

— Природа кличе, — нечітко кинув я через плече і поліз униз трапом, долаючи по пів метра за крок — аж зап’ястки заболіли. Внизу я зіткнувся в пітьмі з розчахнутими хтозна-навіщо дверима каюти, поборов їх, скориставшись п’яною тінню нейрохімії, й забрів хиткою ходою в вузьке приміщення за ними.

Ілюмінієві кахлі з погано закріпленими накладками відкидали під прямим кутом на одну стіну тоненькі смужки світла. Їх якраз вистачало на те, щоб розгледіти все в деталях природним зором. Каркасне ліжко, сформоване просто на підлозі як частина початкової конструкції. Навпроти нього — стелажі. В ніші у віддаленому кінці — письмовий стіл і робоча платформа. Я знічев’я зробив три кроки до кінця каюти і навалився на горизонтальну панель столу, опустивши голову. Прокинулася спіраль візуалізації даних, заливши моє опущене лице блакитним і темно-синім світлом. Я заплющив очі й дозволив цьому світлу осяяти темряву за своїми повіками. На мене почав діяти вміст косяка, скрутившись у мені по-зміїному.

Бачиш, Вовче з Клину? Бачиш, як починаються нові жнива?

Іди нахрін з моєї голови, Семетере.

Ти помиляєшся. Я не шарлатан, а Семетер — лиш одне з сотні імен…

Хоч хто ти такий, ти напрошуєшся на протипіхотний патрон в обличчя.

Але це ти мене сюди привіз.

Я так не думаю.

Я побачив череп, який весело гойдався в сітях. Його почорнілі з’їдені вуста посміхалися сардонічною втіхою.

На вулицях Заубервілля в мене було чимало роботи, але тепер я там упорався. А тут мені є що робити.

Тепер помиляєшся ти. Коли ти мені знадобишся, я піду тебе шукати.

Ковачу-вачу-вачу-вачу…

Я кліпнув. У мої розплющені очі блиснула світлом візуалізація даних. За мною хтось ворухнувся.

Я випрямився і вдивився в перегородку над столом. Її тьмяний метал відбивав синяву візуалізації. На світлі було видно тисячу крихітних вм’ятинок і подряпинок.

Щось позаду мене посунулося…

Я вдихнув.

…Ближче…

І крутнувся, готовий до вбивства.

— Блін, Ковачу, ти мене до інфаркту хочеш довести?

За крок від мене стояла Крукшенк, уперши руки в боки. У світлі візуалізації даних було добре видно невпевнену усмішку на її обличчі та розірвану сорочку під хамелеохромовою курткою.

Я різко видихнув. Приплив адреналіну зупинився.

— Крукшенк, якого хріна ти тут робиш?

— А ти якого хріна тут робиш, Ковачу? Ти ж казав: природа кличе. Ти що надумав, посцяти тут на котушку даних?

— Нащо ти пішла сюди за мною? — прошипів я. — Потримати мені причандалля чи що?

— Не знаю. Це тобі подобається, Ковачу? Ти — любитель цифри? Це твій пунктик?

Я на мить заплющив очі. Семетер зник, але та штука і досі мляво вилася в моїх грудях. Я знову розплющив очі — вона нікуди не поділася.

— Крукшенк, якщо будеш так розмовляти, то краще вже купи щось.

Вона широко всміхнулася. Одна її рука з позірною невимушеністю торкнулася дірки в її сорочці, зачепившись за край великим пальцем і відгорнувши тканину на одній груді. Крукшенк поглянула на власну нещодавно здобуту плоть, наче зачарувавшись нею. Тоді легким дотиком пальців вона пограла з соском, поки він не затвердів.

— А що, я схожа на людину, яка тільки дивиться, посланцю? — ліниво поцікавилася вона.

Вона подивилася на мене, а далі почалося справжнє шаленство. Ми зблизились, і її стегно опинилося між моїх стегон, тепле і тверде під м’якою тканиною комбінезона. Я прибрав її руку з її груді й поклав туди власну долоню. Близькість перетворилася на злиття; ми обоє опустили погляд на затиснутий між нами оголений сосок і на те, що робили з ним мої пальці. Коли вона розслабила мені пасок і просунула руку під штани, я почув, як її дихання стало хрипкуватим. Вона взялася за головку мого прутня й заходилася розтирати її великим пальцем і долонею.

Ми впали боком на спальну полицю, сплівшись одягом і кінцівками. При цьому довкола нас здійнялася майже видима хмара солоної вологи та духоти. Крукшенк випростала одну взуту ногу і копняком зачинила двері до каюти. Ті грюкнули так, що, певно, було чути аж на палубі, де тривала вечірка. Я всміхнувся Крукшенк у волосся.

— Сердешний старий Ян.

— Га? — вона на мить відірвалася від маніпуляцій з моїм прутнем.

— Здається, ах-х-х-х, здається, це його збісить. Він упадав за тобою, відколи ми поїхали з Лендфолла.

— Послухай, у мене такі ноги, що за мною упадатиме будь-яка людина з чоловічим гетеросексуальним генокодом. Я б не надавала, — вона заходилася гладити мене з інтервалом у пару секунд, — цьому особливого значення.

Я вдихнув.

— Гаразд, не буду.

— Добре. І все одно, — вона опустила одну грудь до головки мого прутня і стала поволі обводити сосок головкою. — Йому, мабуть, археологістки вистачає.

— Що?

Я спробував сісти. Крукшенк байдужо штовхнула мене назад, так і не відірвавшись від потирання груді голівкою.

— Нє, просто лежи тут, поки я з тобою не впораюся. Я не збиралася тобі цього казати, але зважаючи на обставини… — вона показала на те, що саме робила. — Ну, гадаю, ти можеш це пережити. Я вже пару разів бачила, як вони валили кудись разом. А Шнайдер завжди повертається з либою від вуха до вуха, тож ти, думаю, все знаєш, — вона знизала плечима й повернулася до розмірених пестощів. — Що ж, він не… Поганий із себе, як на білого, а Вардані, ну, вона, мабуть, згодна на все, що їй перепаде. Як тобі, Ковачу? Подобається?

Я застогнав.

— Я так і знала. Ох, пацани… — вона хитнула головою. — Стандартний прийом з порноконструктів — діє безвідмовно.

— Ходи сюди, Крукшенк.

— Нє-а. Нізащо. Я хочу побачити твоє обличчя, коли тобі захочеться кінчити, а я тобі не дозволю.

Проти неї працювали алкоголь і куриво, близькість радіаційного отруєння, Семетер, який шурхотів у глибині моєї свідомості, а тепер — ще й думка про Таню Вардані в обіймах Шнайдера. Та Крукшенк, то натискаючи, то злегка проводячи по грудях, усе ж таки довела мене до цього менш ніж за десять хвилин. Коли ж це сталося, вона тричі відштовхувала мене, вдоволено й радісно муркаючи, а насамкінець довела мене стрімкою й несамовитою мастурбацією до піку, під час якого нас обох оббризкало сіменем.

Під час оргазму в мене в голові неначе щось відключилося. Оргазм був такий потужний, що