Читати книгу - "Зламані янголи"

тоді зникло все — Вардані та Шнайдер, Семетер і неминуча смерть, — вилетіло з моєї черепної коробки крізь очі. Я обм’якнув на вузькому ліжку, і каюта довкола нього розчинилася, втративши будь-яке значення.

Далі я найперше відчув легкий дотик стегна Крукшенк, коли вона забралася мені на груди і всілася.

— А тепер, посланцю, — сказала вона, взявши мене за голову обіруч, — погляньмо, як ти за це віддячиш.

Її пальці переплелися в мене на потилиці, і вона, злегка погойдуючись, притиснула мене до квітучих складок плоті, наче мати-годувальниця. Її піхва, торкнувшись моїх вуст, уже була гарячою й вологою, і з неї витікали соки зі смаком гірких прянощів. Від Крукшенк пахло злегка підпаленим деревом, а з її горла виривався звук, схожий на дзижчання пили за роботою. Я відчував, як у видовжених м’язах її стегон з наближенням до піку збирається напруження, а насамкінець вона трішечки піднялася над моїми грудьми й почала водити тазом, несвідомо імітуючи злягання. Пальці, що тримали мою голову між її стегнами, злегка посмикувалися, так, ніби їй уже було несила триматися над безоднею. Звук у її горлі обернувся на напружене, наполегливе охання, що переходило у хрипкий крик.

Від мене так просто не відірватися, Вовче з Клину.

Крукшенк сіла навпочіпки, міцно стиснувши м’язи, і випустила з оргазмом крик у вологе повітря каюти.

Це не так просто.

Вона здригнулася й опустилася назад, вибивши з мене повітря. Її пальці зникли, і моя голова впала на змоклі простирадла.

Я замкнувся і…

— А тепер, — сказала вона, знову потягнувшись до мого тіла. — Погляньмо, що у нас… Ой.

В її голосі вчувалось очевидне здивування, зате розчарування вона добре приховала. В її руці опинилася моя напіверекція, непевний стояк, сили для якого поверталися до м’язів, за допомогою яких мій організм хотів побитися з сутністю в моїй голові чи втекти від неї.

Так. Бачиш, як починаються нові жнива? Можеш тікати, але…

Іди НАХРІН з моєї голови.

Я сперся на лікті, відчуваючи, як моє обличчя туго огортає маска відстороненості. Вогонь, який ми запалили в каюті, поступово згасав. Я спробував усміхнутись, і відчув, як Семетер позбавляє мене усмішки.

— Вибач, що так вийшло. Мабуть, це вмирання наздоганяє мене швидше, ніж я думав.

Вона знизала плечима.

— Слухай, Ковачу. Зараз — саме той випадок, який найкраще описати словами «нічого особистого, тільки секс». Не картайся через це.

Я скривився.

— Ой, блін, вибач, — її обличчя набуло того самого комічно-скрушного виразу, який я бачив під час її інтерв’ю в конструкті. В маорійського чохла він чомусь виходив іще кумеднішим. Я гигикнув, ухопившись за можливість посміятись. Ухопився і всміхнувся ще ширше.

— Ах-х-х, — видихнула вона, відчувши зміну. — Ти все одно хочеш спробувати? Тут багато зусиль не треба, я всередині вся мокра.

Вона ковзнула назад і схилилася наді мною. У тьмяному світлі котушки даних я з якимось відчаєм уп’явся поглядом у місце між її стегнами, а вона впевнено, наче заряджаючи патрон у патронник, ввела мене у себе.

Я сяк-так тримався завдяки теплу, тиску та видовженому напруженому тілу, що всілося на мене, та чудового сексу в нас усе одно не вийшло. Я пару разів вислизав ізсередини, а ще їй передалися мої проблеми: через очевидну стриманість від її захвату лишилися хіба що вперта вправність і прагнення довести справу до кінця.

Бачиш, як…

Я відмахнувся від голосу в глибині своєї свідомості й долучив свою рішучість до рішучості жінки, з якою з’єднався. Якийсь час усе зводилося до роботи, вивірених поз і напружених усмішок. Тоді я засунув великого пальця їй до рота, дозволив їй його облизати і намацав ним її клітор між розсунутими ногами. Взявши мене за другу руку, вона притиснула її до своєї груді, а невдовзі досягла сякого-такого оргазму.

У мене з цим не вийшло, та під час усміхненого, просякнутого потом цілунку після того, як вона кінчила, мені здавалося, що це не так уже й важливо.

Цей секс був не бозна-який, але він тимчасово відігнав Семетера. А згодом, коли Крукшенк одягнулася й повернулася на палубу під радісні вигуки та оплески інших учасників вечірки, я лишився в пітьмі чекати на нього, та він усе одно не став вилазити.

Так я найближче підійшов до якоїсь перемоги на Санкції-IV.

Розділ двадцять шостий

Свідомість ударила мене по голові кігтем борця-почвари.

Я здригнувся й перекотився на спальній полиці, намагаючись повернутися до сну, але від цього руху мене накрило хвилею нудоти. Я зусиллям волі змусив себе не блювати і, кліпаючи, сперся на один лікоть. Крізь морок у мене над головою пробивалася розпливчаста пляма денного світла з ілюмінатора, якого я не помітив напередодні ввечері. Котушка даних на протилежному кінці каюти невтомно здіймалася спіраллю з еманатора на столі до згорнутих системних даних у верхньому лівому куті. Крізь перегородку в мене за спиною долинали голоси.

Перевірте функціональність, — почув я повчання Вірджинії Відаури з навчальних модулів Посланців. — Вас хвилює не травма, а шкода. Біль можна або використати, або задушити. Рани мають значення лише тоді, коли порушують будову тіла. Не переймайтеся через кров: вона не ваша. Ви вдягнулися в цю плоть дні зо два тому і скоро знімете її, якщо зумієте не вбитися раніше. Не переймайтеся через рани — перевіряйте, як ви функціонуєте.

Голову мені неначе розпилювали зсередини надвоє. Мене накривало хвилями гарячкового поту, що, вочевидь, ішли з моєї потилиці. Мій шлунок підскочив і зупинився десь біля горлянки. Легені проймав якийсь неясний, туманний біль. У мене наче вистрілило чималим зарядом зі стайєра, що лежав у кишені мого кітеля.

Функціональність!

Дякую, Вірджиніє.

Важко сказати, наскільки в цьому було винне похмілля, а наскільки — вмирання. Важко було цим перейматися. Я обережно сів на краю полиці й уперше помітив, що заснув більш-менш одягнутим. Я обшукав кишені та знайшов пістолет бойового медика та антирадіаційні капсули. Зважив в одній долоні прозорі пластикові трубочки й замислився. Від шоку, спричиненого ін’єкцією, мене би, швидше за все, знудило.

Врешті-решт, обшукавши свої кишені ґрунтовніше, я виявив пластинку армійських знеболювальних таблеток. Я відлущив одну, взяв її двома пальцями, подивився трохи на неї, а тоді додав ще одну. До мене повернувся умовний рефлекс, і я перевірив дуло медичного пістолета, очистив його магазин і вклав туди одну за одною дві капсули з кристалами. Я клацнув замком, і пістолет тоненько завищав: у ньому зарядилося магнітне поле.

Мою голову пронизав гострий біль. Нестерпне відчуття твердості, що чомусь нагадало мені порошинки системних