Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

Розділ 33

-Яким "таким"? - спитав я з посмішкою.

- Ти місяць тому був іншим. Тебе від одного мого зауваження виносило на емоції. Ти міг не виконувати моїх прохань...

- Бо це ніколи не були прохання. Ти просто не відрізняєш прохання від накахзу. Я не собачак котра б слухняно і сліпо вірила та прислужувала. А тепер...я просто змирився. Тобі завжди все одно на мою думку. А якщо ти не віриш що той проект зробв я, чому тоді взагалі сказав його зробити?

- А що я мав сказати на слова Кирилевського і твою наступну репліку?Просто лишити як є? 

- І по твоїм словам знову винен я. І? Що на твою думку я мав відповісти?

- Принаймні ти б мав змовчати.

- Е ні. Я не дозволю цьому Ігорю і його татусю думати, що я на твоїх побігеньках.Я- не ти. І мене не цікавить партнери вони чи вороги. Якщо людина має зависоку собіціну то я просто спущу її з неба на землю.

- Цей проект...його дійсно ти зробив? Ні. Я просто настільки дурний що зробив його взагалі. Треба було лишитися колишнім Максимом, тобто в принципі не приходити до твого офісу, а повернутися назад , поїхати кудись з Стасом, не відповідати на твої розлючені повідомлення і в принципі зникнути десь так на тиждень доки ти не заблокуєш мої карти і таким чином повернеш мене назад, Так на твою думку мало б усе бути. Ха. Але я тебе обхитрив. Прийшов до офісу, зміг запропонувати свою думку і навіть коли ти сказав показати її не заперечив. Тим більше, я як дурень думавщо б то зробити, рився у всяких фінансовихх статистиках, дивився ті довбані презентації за минулий місяць щоб зробити щось дійсно унікальне. Дореіч, Каміла, дякую тобі. Бо саме коли я вчора спустився на низ і побачив її волосся, ідея щодо обєднання двох різних будівель прийшла сама собою. І малого того, я ще й як дурень розказав про то все. І для чого?- я не зрозумів у який момент перейшов на крик. Тому важко вдихнву і видихнув. - А все для того, щоб почути від батька, замість похвали котра була б логічною, звинувачення що я цей проект купив! Дякую тобі величезне. Тепер я навіть старатися не буду хоча б щось робити.

- Макс, я...

- Знаєш, я кожного разу роблячи хоча б щось з твоїх наказів думаю отримати елементарне слово. Але...за всі свої 24 роки я ще жодного разу його не почув. І здається мав би звикнути, але...- я заперечливо похитав головою- Але я не можу. І кожного разу розчаровуюся. Хлоча, напевно прийде момент коли я навіть думати тобі чимось догодити не буду. Всі надобраніч.

Сказавши ці слова я пішов до сходів і піднявся в свою кімнату. Я взяв свій телефон і зайшов до групи з хлопцями.

Maks: Віть, не хочеш кудись зганяти?

Stasik👻:О, когось задрала роль синочка?

Maks: Навіть не уявляєш наскільки. Це повний аут. Ще пять днів. А змахатися уже хочеться.

Bik_rok: Я не проти. Махнем на гонку?

Maks: Та мені хоча б кудись.

Bik_rok:  За пів години на нашому місці тоді.

Maks:+

Я пішов до свого гардеробу де поміняв спортивн штани на чорні джинси ну і накинув свою байкерську куртку котру колись подарувала мама. Зараз надворі було холоднувато.Все ж зима на порозі. Я взяв ключі від байка, телефон і вийшов з кімнати. Я спустився сходами але не очікував що батько у вітальні.

- Ти куди?

- Тобі і так не цікаво. З поліції не подзвонять. - сказав я.

- Я їду з тобою. - сказала Каміла піднімаючись.

- Е ні. Я тебе не візьму з собою на моцик. - сказав я.

- Я на таксі приїду. І до того ж я уже готова.

Вона схопила куртку з вішака і подивилася на мене.

- Лідіє, невже ви дозволите...- почав я але не договорив.

- Ви жили два місяці разом. Я можу тільки уявляти яке бурхливе і рознокольорове життя відбулося в Каміли. До того ж вам обом треба розвіятися. І ти єдиний хо вчора витяг її з кімнати. Так що я не проти.

Обгрунтована думка.

- То ти їдеш чи вже передумав?

- Їду. - сказав я і покрокував до виходи а малий білявий хвостик за мною. Ми зайшли в гараж і я сів на моцик. Камілі навіть запрошення не знадобилося. Вона вже як спеціаліст перекинула ногу і зручно всілася. Тоді обійняла мене.

- Ми їдемо?- спитала вона.

Я посміхнувся.

- Шолом. Забула.

- Ти без шолому їздеш.

- Каміла, це не одне і те саме.

- Ні. Або ти також натягаєш шолом і я роблю то ж або ми обоє без них.

- Як ти так скоро відійшла від вчорашньої спокійності?- здивувався я і обурливо встав щоб взяти з певного місця іще один шолом.

-  Ти ж сам казав. Я зробила висновок. За придурками не плачу.

Я кивнув головою. Тоді надів свій чорий шолом і простягнув Камілі такий же. Вона натягла його і попри те що мені було незручно я сів на моцик котрий завів а тоді ми виїхали. І чомусь зараз мені здається що минулих наших поїздок Каміла менше притискалася до мене. Але можливо це просто припущення. Ми приїхали до місця де Віктор вже чекав на нас. Також в шоломі ясне діло.

- Ти не сам бачу. - сказав він.

- А це погіно? ЯЧи я заважаю вашим планам?- спитала дівчина позаду мене.

- Ні. Доречі, я щось пропустив? Відколи ти в шоломі їздиш?

- А це спитай у моєї сестри.

- Відколи це я твоя сестра?- ошелешено спитала Каміла позаду і я зрозумів що необдумано використав слово.

- Так, поїхали уже на гонку. - вирішив я перевести тему.

Віктор кивнув у знак згоди.

***

І ось зараз ми уже їдемо додому.

- А давай ще містом покружляємо?- запропонувала Каміла.- Вдома скучно.

- А хто ще нещодавно казав що додому хоче?- спитав я з посмішкою.

- Ну я, Можливо. Це не важливо. Покатай мене іще. Будь ласка.

Хоча я про це і не сказав та все ж звернув з дороги додому і ми поїхали в інше місце. І вже годинки через пів ми були на одному з схилів. Внизу море, вгорі небо а ми на пагорбі.

- Це таке красиве місце. - сказала Каміла знімаючи шолом.

Вона злізла з мотоцикла і я зробив те саме. Дівчина підійшла ближча до схилу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍