Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 44

     Емілія.

     Наступного дня наче не на роботу, а на страту плентаюся. 

     Скільки разів за вчорашній вечір вмовляла себе просто робити вигляд, що нічого не сталося. 

    “Лише робота, лише робота…”, - повторюю по колу і заходжу в передпокій, наближаюсь до свого робочого місця.

     “Значить он як!”, - вигукую, слабко розуміючи чи то про себе чи вслух. 

     Ще б пак, така реакція, бо на стільниці мого робочого столу в паперовій рожевій корзинці стоять білі троянди. 

     “Отже так я в нього асоціююся? Як бездушна та дурна лялька з вадами зору, яку можна улестити квітами, і яка закриватиме очі на всіх його вагітних подруг? Ну не гидко? Марку, ти взагалі при розумі?”

     Залунав дзвінок ІР-телефона, аж слух різнуло. Напевно через те, що ще й досі страждаю від мігрені.

- Я слухаю! - відповідаю у трубку.

- Привіт, ти вже тут, чудово! Зроби мені будь ласка каву! - спокійним тоном промовляє Марк.

     “Каву тобі! З низького старту… Он вже побігла!”

     Виймаю з сумочки конверт, в іншу руку хапаю цей злощасний букет квітів і прямую до його кабінету.

     Увірвалася, як той вихор, аж дверцята об стіну вдарилися.

- Що це? - здивовано обводить мене поглядом.

- Ти мені скажи! - вигукую і зачиняю за собою, цього разу ногою, бо руки зайняті. 

     Марк мовчить, лише відкидається на спинку свого великого крісла і складає руки на грудях. 

- Ось! - кидаю конверт на його стіл.

- І що там? - коситься на пакунок.

- Поняття не маю! Твоя вагітна майбутня наречена заплатила мені за те, щоб я за тобою шпигувала! 

     Тягнеться до конверта, розриває його і зазирає в середину.

- Дві тисячі чотириста п’ятдесят гривень, шоколадка і купон ще на тисячу в Брокарді! - озвучує він. - Шикарно! Небагато ж коштує моє особисте життя! 

      Цей клятий бовдур ще й шкіриться. 

      Трясця! Слід було хоча б поглянути що там!

      Але зараз пізно вже жалітися. Особливо коли Марк підхоплюється з місця і прямує до мене.

- А квіти йшли у навантаження? - запитує зовсім поряд.

- Квіти? А хіба не ти їх залишив на моєму робочому столі? - збентежено перепитую і спостерігаю за його реакцією.

- Ні! - відповідає закусуючи нижню губу.

     Повільно розстібає верхній ґудзик на своїй білосніжній сорочці і закочує до ліктів рукава, при цьому не відводячи від мене погляду.

- Мені вже час йти… - кидаю йому і роблю спробу розвернутися на п’ятах, щоб втекти.

     “Хто ж знав, що я з тими клятими квітами потраплю в таку пастку! Тепер ще здогадуйся хто їх там залишив!”

- Стій на місці! - командує він. 

      Та хто б там його слухався…

      Хапає мене за зап’ястя, а ще за мить його сильні руки стискають мою талію і я опиняюся зверху на його робочому столі. Марк в цей час, наче нависає наді мною, спираючись по обидва боки на руки.

- Далеко зібралася? - шепоче на вухо.

     “Так би й стерла з його обличчя цей самовпевнений вираз!”

     От би ще моє тіло так на нього не реагувало! 

- Відпусти. - чи то вимагаю, чи то благаю, сама навіть не знаю на що більше схоже. 

- Давай одразу розставимо всі крапки над “і” раз ти перша почала цю розмову. - почав Марк.

- З Інною в мене вже тривалий час немає нічого, якщо тебе цікавить цей момент. - продовжив він. - Ще до твоєї появи! Маю надію, ти зрозумієш про який тип стосунків йде мова! 

     Я його не бачу зараз, бо він схилився ближче до мого вушка, але точно впевнена, цей зухвалий типчик тішиться з моєї реакції. Ще б пак, увірвалася до його кабінету, та ще й почала звинувачувати в чомусь. От тобі й нова помічниця! Це в мене сором зараз із запізненням увімкнувся?

- З приводу її вагітності, впевнений, що це лише трюк, щоб втримати мене! І раз ти вже визвалася шпигувати за мною…

- Я-я… - пропищала, хотіла додати щось на кшталт, що обов’язково поверну той клятий конверт, що взагалі не знаю яким чарівним чином білявці вдалося вмовити мене, але змогла видати тільки той звук.

- Допоможи мені, - додав Марк. - вивести колишню на чисту воду.

- Як? - видала я новий звук на видосі. 

- Повідом Інні коли вона сама вийде на контакт, що її подружка здала її. Розповіла мені про вдавану вагітність, нічний клуб, та ще багато чого. 

- Добре! - відповідаю тихо-тихо, можливо навіть самими губами.

- То моя бувша подруга це єдине, що тебе турбує на даний момент? - додав молодий чоловік цього разу вже дивиться мені прямісінько в очі.

- Та білявка мене взагалі не турбує. - видаю миттєво, наче хто за язика смикнув. - Як і ти власне!

- Авжеж! - його губи розтягуються в задоволеній посмішці.

 

     Марк.

     Спостерігав би вічність, як вона червоніє, як губиться в моїй присутності, як її шкіра стає гусячою від моєї близькості. 

     Схилився нижче, до самого вушка і непомітно вдихаю аромат її шкіри: тонкий, солодкий, такий збуджуючий. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍