Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

дони Флор, сусідки-пліткарки і навіть Марилда, попри свій іще зовсім юний вік і брак досвіду.

— Я думаю, що стоїть він там через вас, Флор.

— Через мене? Та ти з глузду з’їхала!

Кілька днів по тому, коли вони разом із доною Нормою вирушили торгувати на вулицю Чилі, Принц пішов за подругами і сів із ними в один трамвай. Він курив сигару за сигарою й ніжно та любо всміхався доні Флор. Дона Норма ледь не сказилася, коли, помітивши це, подумала, що у дони Флор можуть бути від неї таємниці.

— Ну дуже гарно… Знайшла собі шанувальника і нічого мені не сказала…

— Та я й гадки не маю, хто він такий… Уже давно стовбичить під моїми вікнами. У житті такого нахаби не бачила! Спершу думала, що в нього роман із котроюсь з моїх учениць, але потім зрозуміла, що це не так. Тоді запідозрила Марилду, але і тут помилилася. А вона, сердешна, як засмутилася! Насправді ж я не знаю, що і думати…

Дона Норма докладно вивчала юнака своїм пильним поглядом, хоча їй здавалося, що дивиться вона крадькома і непомітно.

— Але ж поглянь, який красунчик… Тільки, як на мене, занадто вже екстравагантний… — І глянувши ще раз, підсумувала: — Втім, може, я й помиляюся, просто для мене він якийсь аж надто красивий…

— Красивий чи ні, а мене він не цікавить…

Вони вийшли з трамваю, а незнайомець — за ними. Дона Норма вирішила добряче заплутати їхній маршрут, щоб пересвідчитися чи він справді за ними стежить. Жодних сумнівів. Юнак не намагався підійти до них чи заговорити, він тільки ніжно всміхався й мрійливо дивився їм услід, ані на мить не втрачаючи з поля зору. Якщо вони заходили в магазин, він чекав їх біля дверей; якщо повертали за ріг вулиці, він повертав за ними; якщо зупинялися біля вітрини, він зупинявся біля сусідньої. Які ж тут могли бути сумніви?

Кумасі, вмираючи від цікавості, поодинці або групками проходили повз ліхтар, щоб роздивитися Принца. Який же він гарний і який же в нього змучений вигляд! З якою ж надією, ніжністю в очах він вимолює уваги до себе, а яка лагідна у нього усмішка… Усі сусідки були на його боці, підтримували його, співчували і навіть намагалися розпізнати в ньому нареченого, побаченого доною Динорою в кришталевій кулі. Хіба ж не смаглявий і чорнявий, а що як і вчений ступінь має, і грошенята в нього водяться? Стосовно інших прикмет, то, напевно, підвела короткозорість ворожки, через яку молодість їй видалась зрілістю, тендітність — міцністю, бліді щоки — здоровим рум’янцем. Усі вони були переконані, що доні Динорі варто було б іще раз звіритися з кришталевою кулею і картами, щоб розставити всі крапки над «і».

Так дона Динора і зробила на численні побажання піднесених жительок кварталу, через непереборну симпатію й співчуття до Едуарду, Принца Вдів, немов прикутого до ліхтаря навпроти дому дони Флор, своєї чергової гавані, що обіцяла йому питну воду і провіант.

Однак і карти, і кришталева куля знову показали енергійного плечистого чоловіка середнього віку з докторським перснем і бордовою трояндою. Та оскільки, як це зазвичай буває за таких таємничих обставин, образ нареченого був оповитий маревом, і дона Динора не була впевнена, який камінь прикрашає перстень доктора, тому з’ясувати його професію не вдалося. Зате абсолютно впевнено і навіть дещо розчаровано вона заявила, що блідий юнак з-під ліхтаря ніякий не наречений, а також гарантувала, що наречений неодмінно з’явиться, але трохи згодом.

Хоч як старалася дона Динора, схилившись над кришталевою кулею, розкладаючи карти, закликаючи собі на допомогу води Гангу і таємниці тибетських храмів, усе було марно: сили східної магії всіляко перешкоджали Принцові Едуарду (такому собі). Марні були і жертвопринесення голубів, інших пташок і навіть чорного козла за сприяння Діонісії Ошоссі, яка бажала захистити свою куму від злого ока і лиходіїв. Ешу перешкоджав галантному спокусникові, підступному коханцю вдів, який викрадав їхні самотні серця, а заодно і їхні гроші, золото, срібло та коштовності.

4

УСІ ВІСІМ МІСЯЦІВ СВОГО ВДІВСТВА, КРІМ ПЕРШОГО, НАЙСКОРБОТНІШОГО, сповненого горя й відчаю, дона Флор збула в дрібних, невинних щоденних клопотах. Завершення глибокої скорботи ознаменувалося тим, що вона почала відвідувати дядька з тіткою у Ріо-Вермельйо та найближчих подруг, решту часу віддаючи заняттям у школі, виконанню замовлень і теревеням з сусідками. У червні, на Святого Іоанна, вона варила канжику[49], смажила цілі таці памоньї[50] та манауе[51], готувала фруктові лікери. Але для сторонніх її дім було зачинено і на святого Антонія, і на святого Іоанна і навіть на святого Петра, покровителя вдів. Діти, які прийшли поласувати канжикою, розпалили багаття біля її дверей, прийшли також дона Норма, дона Жіза, ще кілька подруг — святкували тісним колом і без жодних розваг. Канжику, памонью і лікер дона Флор готувала для дядька з тіткою, друзів і учениць, щоб пригощати їх на свято кукурудзи.

Через півроку після смерті Гульвіси, у грудні, саме перед тим, як на горизонті показався Принц, вона стала частіше виходити в світ. У вересні, напередодні свята Косми і Даміана, у день поминання померлих, вона зняла з себе жалобу. Свято, як завжди, розпочалося зранку вибухами хлопавок і закінчилося пізно вночі запаморочливим ферободо[52]. Тепер двері дони Флор було відчинено не лише для друзів, але і для сторонніх осіб. За звичаєм, вона приготувала каруру і пригостила кількох сусідів і друзів, виконавши таким чином свій обов’язок перед небіжчиком. Прийшли до неї Мірандау з дружиною й дітьми; Діонісія Ошоссі тільки з дитиною, оскільки її чоловік саме перевозив вантажі між Аракажу, Пенеду і Масейо.

Подруги всіляко намагалися розважити дону Флор: ходили з нею по крамницях, запрошували в кіно і в гості; вона побувала на двох виставах із Прокопіо, коли він був з гастролями в театрі Ґуарані. З доною Нормою і сеу Сампайо вона пішла першого разу, а вдруге вже з доктором Івесом і доною Еміною, й обидва рази сміялася до сліз.

Але іноді вона залишалася вдома, відмовлялася від усіх запрошень, посилаючись на втому від великої кількості замовлень; у такі моменти в неї виникало якесь неприємне відчуття, якого вона не могла ні позбутися, ні зрозуміти: здавалося, ніби вся ця метушня, робота і навіть розваги не могли цілком заповнити її життя, яке раптом стало таке нікчемне і жалюгідне; усе це лише втомлювало її. То була не фізична втома, дона Флор завжди була активна, вона солодко спала ночами; то була якась інша, геть виснажлива втома, що спустошувала її з середини.