Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

28
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 188
Перейти на сторінку:

«Що ж я роблю? Що я роблю? – повторював Альбрехт. – Я дурень! Мені не обдурити суд! А що інакше, дозволити їм вбити її?!»

Знаючи, що вона там зовсім одна, хлопець поспішив. На коні, він би за дві секунди доїхав.

Не скоро Альбрехт опинився біля дому Отця Василя. Змучений, він припав плечем до дверей, знявши з себе плащ, і постукав. Була глибока ніч. Довгий час йому ніхто не відкривав.

Ледве стримуючи стогін, Альбрехт знову постукав у двері. Несподівано вона відчинилася і на порозі з'явився Отець Василь.

Побачивши в якому змученому стані, чоловік допоміг йому увійти в будинок і посадив на табуретку.

- Альбрехте, що привело вас у таку пізню годину?

- Чули, що зараз відбувається у замку? – перевівши подих, Альбрехт на мить злякався того, що мусив сказати. - Мені потрібна ваша допомога! Я хочу прийняти християнську віру!

- Це добре! Але... Чому ви прийшли зараз, у такий час?

- Мені потрібне це терміново!

- Але так не можна!

- Прошу вас! Це питання життя та смерті! - Альбрехта починало трясти від хвилювання. - Хочете я перед вами навколішки стану? Від цього залежить дуже багато!

- Ваша високість! Ну що ви, встаньте! Зараз не час і тим паче є правила!

Хлопець знову сів на табурет і несподівано гірко розплакався.

- Допоможіть, Отче. Інакше вб'ють її!

- То ви віру змінити вирішили заради обману?! – насупився чоловік.

- Ні! Я хочу цього! Мені коштувало зусилля, щоб залишити замок! Якщо завтра я скажу Клятву Правди, то моє життя закінчиться!

- Розкажіть мені! Про це ніхто не дізнається! - чоловік поклав йому руку на плече.

- Я вчинив дуже підло! Я люблю одну, але одружуватися збирався з іншою! З моєї вини моя наречена загинула, і причетна до цього Рада! Між ними трапилася сварка, і принцеса Белла зірвалася з вежі. Я знаю, що міг запобігти цьому! Я намагався обдурити себе і тепер через мене одна померла, а другій загрожує кара!

Після того як він замовк, Отець Василь ще довго стояв мовчки.

- Але, а як же ваша колишня віра? Чи готові ви від неї відмовитися повністю? І не відмовитеся так легко і від цієї?

Сльози на очах Альбрехта раптом самі висохли. Він зрозумів, що від його відповіді зараз вирішиться доля. Ніяке хрещення не зробить з нього християнина. Він має дійсно вірити у це, щоб обдурити Клятву Правди.

- Я хочу одружитися з Радою! Хочу вірити в те, що вона. Я нізащо не відмовлюся від цієї віри, навіть якщо мене катуватимуть!

Отець Василь підвівся зі свого табурету та підійшов до старого комода. Діставши потрібні речі, він швидко повернувся.

- Я порушую всі правила, і стаю співучасником злочину! Але я виконаю ваше прохання! Але тільки за однієї умови! Ви дотримаєтеся всіх своїх обіцянок!

- Є одна проблема, над нею лежить прокляття… Вона не хоче, щоб воно і на мене впало! Я не знаю, як їй довести, що я не боюсь цього!

- Прокляття, Альбрехте, це дуже погано! Але яке б сильне воно не було б, кохання зруйнує будь-які пута!

- У тому й річ, що прокляте кохання! Якщо у нас народяться діти, ми загинемо! - опустив голову хлопець.

Священик подивився на нього і без жодної ноти співчуття відповів:

- Людина сама хазяїн своїй долі! Якщо захочете ви будете разом, навіть через усі ті випробування, що випадуть на вас! Але ви боїтеся прокляття! Вам страшно, і ви не знаєте, який шлях вибрати! Ви думаєте, що вона не приймає вас, відкидає ваші почуття, але той вчинок, що вона з необережності чи навмисно здійснила доводить протилежне! Не можна одружуватися з людиною в покарання іншому. - Отець Василь зітхнув, піднявши очі нагору. – Як священик я міг би вам ще дуже багато розповідати! І навряд чи погодився допомогти, тому що ви не спокутували свій гріх! Але, як друг, я допоможу! Знайдіть свій шлях! І не мучте один одного!

Альбрехт згідно кивнув. Невідомо навіщо він взагалі почав сперечатися.

- Ходімо! – вказав чоловік на двері, які вели до іншої кімнати.

Альбрехт затамувавши дихання пішов слідом за ним. Ноги в нього затремтіли, коли він переступив поріг маленької кімнати. Світла свічок не вистачало, щоб висвітлити її повністю.

Раптом хлопець відчув на собі чийсь пильний погляд. Він обернувся і жах пройшов по всьому тілу. Він побачив Його. У світлі свічок образ, який був зафіксований на іконі, налякав Альбрехта. У ньому було попередження.

Хлопець уже хотів відмовитись від свого задуму. Але потім згадав, що його штовхнуло сюди. Альбрехт повільно підійшов до стіни, і тремтячою рукою торкнувся ікони. Він боявся що обпалиться, або його вразять блискавки.

Очі в нього самі собою заплющились. Музика… Альбрехт ще ніколи не чув нічого красивішого. Йому стало так легко та спокійно.

- Альбрехте, Ваша Високість! - поклав йому руку на плече Отець Василь.

Альбрехт здригнувся, наче на нього вилили холодну воду. Він розплющив очі та знову глянув на ікону. На цей раз він не відчув страху. Незрозуміле почуття спокою оволоділо ним.

Альбрехт знав, що після закінчення обряду він стане зовсім іншим. І ім'я в нього буде інше. Те, про яке ніхто не дізнається ніколи, окрім тих, кому він довірить себе.

1 ... 70 71 72 ... 188
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гармонія (2), Анна Стоун"