Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Розділ 25

Зал суду був заповнений людьми. Присяжні вже зайняли свої місця, не вистачало лише судді.

Альбрехт зі свого місця розглядав велике оздоблене деревом приміщення. У нього трохи тіпало око, коли він дивився на те місце, де лежала Клятва Правди. Хлопець ніяк не міг відмовитись свідчити, але й тримати себе в руках теж було майже не реально. Стиснувши долоню в кулак, Альбрехт вдихнув більше повітря. Він обвів поглядом усіх присутніх і побачив короля Фредеріка з дружиною Люцією, поряд з ними сиділи їхні три молодші дочки та син.

Альбрехт мало не сіпнувся убік, коли спіймав повний ненависті погляд короля. Йому стало страшно. Все було просто, йому лише треба розповісти, що винна Рада.

Ні! Альбрехт на таке був не здатен! Адже тепер він замішаний у злочині. Все, що завгодно, аби її не чіпали…

- Встати, суд іде! - як грім пролунали слова секретаря.

Альбрехт повернув голову та побачив чоловіка середніх років, у суддівській мантії та перуці. Разом із ним до своїх місць підійшли й інші.

Хлопець весь час, поки не дозволили сісти, стояв на ногах, що дрижали. Могло скластися враження, що він ось-ось упаде. До його жалобного вбрання, це додавало трагічності.

- Засідання суду щодо загибелі принцеси Белли Ріган, оголошується відкритим! Головую я, Орвал Давей. У залі присутні родичі покійної – представники потерпілої сторони, король Фредерік Ріган, королева Люція Ріган, їхні діти: принц Томас, та принцеси Анна, Кітті та Фелісія! Кожен свідок повинен буде прочитати Клятву Правди перед наданням свідчення!

Спочатку дали право виговоритися королю з королевою. Вони не скупилися у звинуваченнях. Їм було важко повірити, що їхня дочка сама впала з балкона, і не приведіть боги, наклала на себе руки навмисне. І це навіть у політеїзмі вважалося гріхом.

- Запросіть першого свідка! Коллі Ред, пройдіть за трибуну!

До трибуни підійшов чоловік на вигляд років тридцяти. Альбрехт його одразу впізнав, то був слуга Белли. Хлопець напружився. Той без жодної запинки прочитав Клятву Правди.

- Розкажіть, все, що ви знаєте у цій справі! – сказав суддя.

- Я давно помітив, що тут трапляється, щось недобре! Все почалося із приїзду Ради Вольфрам! У неї з принцесою Беллою часто були сварки, а за кілька днів до трагедії я став свідком їхньої сварки. Вона погрожувала принцесі.

- Рада Вольфрам у залі є? - запитав містер Давей.

- Ні, Ваша Честь! Вона не може бути за станом здоров'я! – відповів секретар.

– Хтось може це підтвердити?

- Так, у залі є лікар, який її оглядав!

- Добре! Продовжуємо допит пана Реда. Ви стверджуєте, що саме Рада Вольфрам убила принцесу? – містер Давей примружився, через що став схожим на щура.

- Клятва Правди не дасть мені збрехати! Я бачив її того дня, коли принцеса зникла! Вони йшли до вежі! – продовжив свідок. – Також у тому коридорі був герцог Альбрехт! Він і Вольфрам про щось шепотілися, а потім зникли з мого поля зору!

Альбрехт від страху зблід.

- Протестую! Рада Вольфрам не могла бачити принцесу у день зникнення! - заявив захисник.

Відразу після цього свідка викликали лікаря. Його теж змусили прочитати Клятву.

- Це було близько полудня! До мене прийшов герцог Альбрехт і попросив оглянути Раду Вольфрам. Коли я прийшов, вона була у поганому стані! Що це за хвороба я не можу визначити, але можу точно сказати за таких симптомів вона не те, що дійти до аварійної вежі, а вийти з кімнати не змогла б! Зараз вона знаходиться під моїм контролем! Стан її стабільно тяжкий! Тому я категорично був би проти, її присутності на засіданні.

Альбрехт трохи розслабився, лікар говорив те, що потрібно, навіть не підозрюючи про це. Наступного до трибуни викликали його. Хлопець намагався нікому не показати свого страху. Але коли він підійшов до неї, страх лише посилився.

Перед тим Альбрехт подумки помолився. Він побоювався, щоб хтось не помітив захований хрестик. Намагаючись не збиватися, хлопець почав читати слова клятви Алмесу. По ходу він назвав своє ім'я: Альбрехт Шліман, імена батьків та інше. Оскільки його справжнє ім'я та віра тепер не збігалися, Клятва була недійсною.

Найбільше він боявся того, що станеться, коли він скаже цю Клятву. Але нічого не сталося. Поки що йому всі повірили.

- Герцогу Альбрехте, скажіть, будь ласка, навіщо в день зникнення та вбивства принцеси ви знаходилися у кімнаті у якоїсь Ради Вольфрам?

- На вечері Рада скаржилася на запаморочення! Після цього вона пішла одразу відпочивати! А на ранок я вирішив навідатися до неї, щоб спитати про стан її здоров'я. Бо вона моя подруга!

- Хіба ви не могли послати когось до неї? За два дні до весілля ви мали бути зі своєю нареченою! – містер Давей іноді покусував нижню губу. – Скажіть, як реагувала принцеса Бела, на те, що ви маєте коханку?

По залі засідання пройшла хвиля обурення.

- Ви не правильно зрозуміли! Рада, як і я, служить у війську Мерліна. Ми билися разом у битві під Рамуром! А до цього подорожували разом. Ми просто друзі, не більше! - Альбрехт був обурений такою заявою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍