Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

Я знаю, що Олег говорить все це навмисно, щоб спонукати мене на зміну рішення. У його словах нема ні грама правди. Він не стане робити все це, не буде нікого шукати. Ні, не після того щемкого зізнання, яке проголосив кілька хвилин тому.

Він спеціально мене провокує. Спеціально…

Проте стримати спалах ревнощів в мене не виходить. Як тільки я уявляю іншу поруч з Олегом… Миттю звірію.

— Тільки спробуй! — Грожу йому пальцем та штовхаю в груди.

— А як мені тоді працювати, Яно? Я не можу одночасно і приймати дзвінки, і проводити збори? — Олег ловить мої долоні, повільно виціловує подушечки пальців. Притискає їх якнайсильніше до лівої половини грудей. — Допоможи мені, люба. Будь ласка. Не залишай мене у біді.

Відчуваю, як сильно б'ється його серце. Він схвильований не на жарт.

— Мені потрібна твоя допомога, Яно. Тільки уяви як ми одним махом знищимо усіх горезвісних «зайців», що заважають нашому шлюбу: бачитимемося набагато частіше, поряд зі мною не буде «зайвих» жінок, я не пропадатиму в офісі до пізньої ночі на самоті…

Тітов перераховує всі гострі кути нашого подружнього життя з таким несерйозно страждальним виглядом, що я не стримуюсь та починаю голосно сміятися.

— І на додачу мій найвагоміший аргумент — це твої обідні перерви прямо в кабінеті боса, на великому, міцному, дубовому столі...

Олега стискає долонями мої сідниці. Наполегливо тягне мене на себе, даючи змогу відчути животом всю твердість його аргументу.

— Такі «особливі» умови роботи ти демонструєш усім кандидаткам ? — я знову не втримуюсь від докору.

Насилу стримую грайливу посмішку.

— Лише для моєї дружини. Весь ексклюзив доступний виключно їй. — Олег цілує мене в шию, ковзає носом уздовж підборіддя. Охоплює губами мочку вуха, дражнить її язиком. — Якщо хочеш, я можу зробити показову презентацію прямо зараз?

Дарує ще один поцілунок, у місці з'єднання шиї з плечем. Торкається колючим підборіддям ямочки над ключицею, дражнить найчутливішу ділянку на шкірі.

Гадки не маю як я ще тримаюсь на місці. Олег дивовижно вміє спокушати.

— Пригадую, що одного разу цей аргумент був одним із головних моїх пунктів проти роботи з тобою, — згадую з посмішкою, як Олег уперше вмовляв мене працювати під його керівництвом.

— Часи змінюються. Наше життя не стоїть на місці, Яно. У той період ми не були одруженими, тож такі обіди можна було сміливо зараховувати за харасмент.

Обійнявши мене за плечі та поцілувавши маківку, Олег пропонує їхати вже додому. Вільною рукою він відчиняє переді мною пасажирські двері.

— До речі, Тимур сьогодні ночує у твоїх батьків.

Мовчки сідаю на переднє сидіння, тягнуся за паском безпеки. Олег продовжує стояти біля відчинених дверей, вичікуючи на відповідь.

— Щодо роботи на тебе, мені треба ще трохи подумати. Аргументи керівництва пролунали якось не надто переконливо. Я хочу побачити спочатку повну версію… показової презентації. Тож помчали скоріше додому, босе, — підморгую Олегу та з силою тягну на себе дверцята автівки.