Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

— Угу, — озвався Вісце, прислухаючись до відчуттів у самостійно обраному тілі. Відчуття були такі собі, якщо чесно.

— І ніхто тебе не змусить вибрати те, що ти не хочеш, — продовжив думку король.

— Ніхто, — погодився Вісце.

— Ніяк, — сказав король.

— Ніяк, — підтвердив Вісце. — Хіба хтось оживить мертве, і я повернуся назад.

І посміхнувся. Мовляв, спробуй, у тебе нічого не вийде.

— Наскільки оживить? — навіть збився з кроку король.

— Так, щоб воно було життєздатним, а з тілами, з яких я йду, цього статися не може. Простіше було б не йти, якби була можливість. Так, простіше було б, до нових тіл треба звикати та їх перебудовувати. І знаєш, якби я був на твоєму місці, я б намагався робити так, щоб ці тіла були якнайсильніше схожі одне на одного, так було б легше їх змінювати. Та вони самі б притягали тебе. Але ти легких доріг не шукаєш.

І посміхнувся.

Івіль теж посміхнувся.

І шлях вони продовжили задоволені один одним, впевнені, що супротивник потрапив у давно заготовлену пастку.