Читати книгу - "Адвокат диявола"

цей характер і не довіряв намірам Джона Мільтона.

Кевін заявив, що не стане проводити перехресних допитів молодших партнерів, оскільки вони брехатимуть, незважаючи на присягу. Вони ж сини Джона Мільтона, сини диявола, додав він. Суддя постукав молотком, аби втихомирити деяких слухачів, які зареготали.

Тоді обвинувачення представило речовий доказ — кинджал-хрест. Хоча Кевін і не заперечував того, що зарізав ним Джона Мільтона, для засвідчення наявності відбитків його пальців запросили експерта з криміналістики. Кевіна знайшли на місці злочину, і поліціянти, що туди прибули, засвідчили, що в Кевіна закривавлена рука, а він не заперечив, що вбив містера Мільтона, хоч і відмовився відповідати на будь-які запитання.

Ланґен, упевнений у собі, завершив виклад версії обвинувачення.

Кевін збирався вийти на трибуну особисто й розповісти свою історію, але вирішив, що спершу краще навести певні докази на свою користь. Розпочати він думав з Беверлі Морґан. Однак, коли настав час почати його захист, Беверлі Морґан не змогла прибути. Вона лежала в лікарні в комі через гостре алкогольне отруєння. Лікар, який нею опікувався, не покладав на її одужання великих надій.

Оскільки версію державного обвинувачення представив інший помічник окружного прокурора, Тодд Ланґен, Кевін зміг викликати на трибуну Боба Мак-Кензі. Однак спогади Мак-Кензі про їхню таємну зустріч неабияк відрізнялися від Кевінових. Мак-Кензі визнав, що Кевіна непокоїла юридична фірма Джона Мільтона і що він стверджував, ніби ця фірма готова на що завгодно, аби домогтися виправдання свого клієнта, хоч яким винним той видається. Так, сказав він, Кевін навідався до нього, щоб огудити фірму.

— Але мені було очевидно, — додав Мак-Кензі, — що його мотивом є помста. Він вважав, що в його дружини роман з Мільтоном.

Кевін аж не повірив своїм вухам.

— Брешете! Я ніколи нічого такого не казав! — заявив він.

Ланґен опротестував Кевінів сплеск емоцій, а суддя його підтримав.

— Або ви продовжите допитувати свідка, або він піде.

— Але ж він бреше, ваша честь.

— Це вирішують присяжні. Ви ще маєте запитання до містера Мак-Кензі?

— Так. Чи порекомендували ви мені звернутися до отця Рубена Вінсента?

— Так, — сказав Мак-Кензі.

— Добре. Тепер скажіть, будь ласка, суду, чому ви висловили таку рекомендацію.

— Тому що я вважав, що він може вам допомогти. Він — ліцензований психіатр. Він міг би проводити з вами консультації й допомогти вам знайти інші способи впоратися зі своїми ревнощами.

— Що?

У відповідь Мак-Кензі спокійно подивився на нього.

Кевін розвернувся й поглянув на слухачів, серед яких сиділи Пол Сколфілд, Тед Мак-Карті та Дейв Котейн. Йому здалося, що вони вдоволено всміхаються. Поруч із ними сиділи Норма, Джин і Міріам, яку втішали Норма та Джин. Тепер Міріам здавалася йому такою ж сумною, як під час суду над Лоїс Вілсон. Вона провела тильним боком долоні по щоках, витираючи сльози.

На мить йому здалося, що він повернувся на суд над Лоїс Вілсон. За мить до того, як він допитав маленьку дівчинку. Він міг робити це або не робити цього. Чи був він там? Чи не було все це сном? Чи може він повернути час назад?

Суддя повернув його до реальності.

— Містере Тейлор!

Він знову поглянув на Мак-Кензі, який усміхався так само, як молодші партнери. Ну звісно, подумав Кевін. Звісно.

— Я мав це знати, — засміявся він. — Я мав здогадатись. Оце так дурень. Я був цілковитим дурнем, ідеальною жертвою, хіба не так? Хіба не так? — поцікавився він у Мак-Кензі.

Довготелесий чоловік схрестив ноги й поглянув на суддю, шукаючи допомоги.

— Містере Тейлор, — промовив суддя.

— Ваша честь, — сказав Кевін, наблизився до трибуни для свідків і погрозив пальцем Мак-Кензі, — містер Мак-Кензі був у цьому задіяний… він програвав справи, укладав домовленості…

Ланґен здійнявся на ноги.

— Протестую, ваша честь.

— Протест підтримано. Містере Тейлор, я попереджав вас щодо цих промов. Прибережіть їх для свого заключного слова, бо інакше я зафіксую вашу неповагу до суду.

Кевін зупинився й поглянув на обличчя присяжних. Здебільшого вони здавалися враженими та спантеличеними. Декому явно було бридко. Він кивнув; його океанською хвилею накрило відчуття приголомшливої поразки. Але ж, звісно, отець Вінсент, священик… Той був його останньою надією.

Кевін викликав його на трибуну.

У двобортному костюмі та краватці маленький літній чоловічок мав дуже статечний вигляд. Зовні він більше скидався на психіатра, ніж на священика.

— Отче Вінсенте, прошу вас переповісти суду зміст нашої з вами розмови про Джона Мільтона.

— Боюся, я мушу відхилити це прохання у зв’язку з лікарською таємницею, — заявив він.

— О ні, отче. Можете говорити що завгодно. Я повністю відмовляюся від таємниці.

Отець Вінсент поглянув на суддю.

— Він має таке право, — промовив суддя. — Переходьте до свого свідчення.

Отець Вінсент співчутливо захитав головою.

— Чудово. — Він повернувся до присяжних. — Містера Тейлора направив до мене Боб Мак-Кензі. Я провів з ним один сеанс, на якому виявив у ньому сильний гнів і ворожість. Він зізнався в бажанні нашкодити містерові Джону Мільтону через те, що вважав, ніби містер Мільтон зробив дитину його дружині. Своє бажання він обґрунтовував тим, що містер Мільтон — лиха людина, диявол під личиною. Я спробував привернути увагу до цієї раціоналізації та привести його до розуміння своїх почуттів, сподіваючись, що він зуміє дати раду своєму гніву та підозрам. Ми мали провести ще не один сеанс. Але того вечора містер Тейлор зателефонував мені й повідомив, що вбив Джона Мільтона. Він був в істериці, але, на мою думку, прекрасно усвідомлював, що зробив.

— Я не бажав, щоб та зустріч закінчилася психіатрією, — різко сказав Кевін. — Я прийшов побачити вас у ролі священика, експерта з окультизму та диявола. Невже ви не назвали б себе експертом у цих питаннях? Невже ви не проводили дуже наукових досліджень на ці теми?

— Наукових досліджень диявола? Аж ніяк.

— Але… хіба ви не дали мені Біблію, яку слід було передати містерові Мільтону, щоб перевірити, диявол він чи ні?

Отець Вінсент замість відповіді почав усміхатися. Кевін мало не накинувся на нього.

— І хіба ви не дали мені хрест, який водночас правив і за кинджал?

Отець Вінсент поглянув на нього, а тоді знову трохи повернувся до присяжних.

— Запевняю, що ні. Ці заяви видаються мені такими ж фантастичними, як, певно, і вам усім.

Кевін почервонів і знову повернувся до молодших партнерів.