Читати книгу - "Стів Джобс"

— Мені і справді хотілося почути думки команди Macintosh, а не Джобса, який підбурюватиме їх до повстання, — пригадував він.

Стало прохолодніше, і вони зайшли в погано вмебльований особняк і розмістилися біля каміна. Замість владних зборів Маркула змусив їх зосередитися на певних проблемах з управлінням — наприклад, що саме призвело до неможливості випуску програмного забезпечення FileServer і чому команда Macintosh не зреагувала на зміну попиту.

Коли вони закінчили, Маркула прямо відмовився підтримати Джобса.

— Я сказав, що не підтримаю його плану, і це все, — пригадував Маркула. — Скаллі був керівником. Вони розізлилися, були емоційними і задумували повстання, але подібні речі так не робляться.

Вівторок, 28 травня

Гнів Скаллі посилився, коли він почув від Маркули, що Джобс витратив увесь минулий вечір, щоби переконати його. У вівторок уранці Скаллі зайшов у Джобсовий офіс. Він говорив із правлінням, сказав він, і отримав їхню підтримку. А зараз Джобс має забратися геть. Потім він поїхав до будинку Маркули і презентував свій план реорганізації. Маркула ставив детальні питання і наприкінці благословив Скаллі на нові звершення. Коли він повернувся до свого офісу, то зателефонував іншим членам правління, щоби пересвідчитися, що вони і досі його підтримують. Вони підтримували.

Тоді він зателефонував Джобсу, щоби переконатися, що той усе зрозумів. Правління дало кінцеве добро на його план з реорганізації, і він почне його втілювати вже цього тижня. Ґассе стане до керма улюбленця Джобса — Macintosh, та іншої продукції, і Джобсові не залишалося підрозділів, якими б він міг керувати. Скаллі все ще був примирливий. Він сказав Джобсу, що той може залишатися головою ради директорів та натхненником продукції без жодних активних обов’язків. На той момент навіть ідея цеху піддослідного виробництва AppleLabs уже навіть не розглядалася.

Все нарешті склалося. Джобс усвідомив усю неприступність ситуації і те, що реальність неможливо змінити. Він розплакався і почав усім телефонувати — Біллу Кемпбелу, Джей Еліот, Майку Мюррею та іншим. Дружина Мюррея, Джойс, говорила із кимось із-за кордону. Коли Джобс зателефонував, оператор утрутився в розмову і сказав, що це критичний випадок. Нехай це тільки буде щось неважливе, відповіла вона оператору.

— Але це важливо, — почула вона голос Джобса.

Коли її чоловік узяв слухавку, Джобс ридав.

— Це кінець, — сказав він і поклав слухавку.

Мюррей хвилювався через те, що Джобс настільки збентежений, що може вчинити щось нерозсудливе. І він перетелефонував йому. Телефон не відповідав, і він поїхав у Вудсайд. Ніхто не відчинив йому двері, хоч як він стукав. Тоді Мюррей обійшов будинок і зазирнув у вікно спальні. Джобс лежав на матраці у своїй невмеб-льованій кімнаті. Він урешті впустив Мюррея, і вони проговорили майже до світанку.

Середа, 29 травня

Джобс зрештою взяв фільм «Паттон», який він подивився в середу ввечері, але Мюррей попередив його, щоби він не починав нової битви. Натомість він запросив Джобса прийти у п’ятницю на презентацію плану Скаллі з реорганізації. Краще було грати роль хорошого солдата, а не командира-віровідступника.

Як перекотиполе

Джобс тихенько прослизнув, щоби послухати, як Скаллі розповідає новим солдатам про план битви. Багато хто скоса поглядував на нього, але ніхто не хотів публічно виявити своє хороше ставлення до нього. Він утупився у Скаллі, і той роками по тому згадуватиме це як «Стівовий погляд презирства».

— Він був непохитним, — пригадував Скаллі, — як рентгенівські промені, які наскрізь проникають через кістки — туди, де ти м’який і смертний.

На мить, стоячи на сцені і роблячи вигляд, що він не помічає Джобса, Скаллі пригадав їхню минулорічну спільну подорож як друзів у місто Кембридж, що у штаті Массачусетс, де вони відвідали кумира Джобса — Едвіна Ленда. Його усунули від справ у компанії, яку він створив — Polaroid, — і Джобс з відразою сказав Скаллі: «Він усього лиш продув кілька мільйонів, а вони забрали його компанію від нього». А зараз, як усвідомив Скаллі, він забирає Джобсову компанію від нього.

Пояснюючи графіки реорганізації, Скаллі представив Ґассе як нового керівника об’єднаних відділів Macintosh і Apple Ii. На графіку було написано маленькими літерами: «Голова», — і жодна лінія не примикала до цього напису, навіть не примикала лінія Скаллі. Скаллі поспішив сказати, що так Джобс гратиме роль «глобального натхненника». Але він не бачив Джобса у аудиторії. Почулися невпевнені рідкі оплески.

Протягом наступних кількох днів Джобс залишався дома. Жалюзі на його вікнах були опущені, автовідповідач — включеним. Він бачився лише зі своєю коханою дівчиною — Тіною Редс. Годинами він сидів і прокручував касети із записами Боба Ділана, особливо слова: «Часи змінюються». Він зачитував другий куплет акціонерам Apple у день запуску Macintosh шістнадцять місяців перед тим. Той куплет закінчувався гарно: «Теперішні невдахи / Скоро переможуть…».

Рятувальна команда його колишньої команди Macintosh прийшла, щоби розвіяти сум, у неділю ввечері. Керували групою Енді Герцфельд і Білл Еткінсон. Джобс не зразу відкрив їм двері, та згодом провів їх у сусідню кімнату до кухні, бо тільки у тій кімнаті були меблі. З допомогою Тіни, він накрив стіл вегетаріанськими стравами, які він замовив.

— То що в дійсності трапилося? — запитав Герцфельд. — Усе насправді так погано, як воно виглядає?

— Ні, все ще гірше, — скривився Джобс. — Усе значно гірше, ніж ви можете собі уявити.

Він почав звинувачувати Скаллі у зраді і сказав, що Apple не буде добре працювати без нього. Його роль голови, обурювався він, була лише для протоколу. Його забрали з його офісу у Bandley-З і перевели у маленьке, майже порожнє приміщення, яке він прозвав Сибіром. Герцфельд звернув розмову на щасливіші дні, і вони поринули у спогади про минуле.

Раніше того тижня Ділан випустив новий альбом «Бурлеск імперії», і Герцфельд приніс копію, яку вони крутили на високотехнологічному програвачеві Джобса. Найвизначніша пісня «Коли приходить ніч, падаючи з неба» зі своїм апокаліпсичним посланням здавалася підходящою для вечора, але Джобсу вона не подобалася. Вона звучала майже у стилі диско, і він сумно зауважував, що Ділан котиться вниз із часів виходу «Крові на рейках». І Герцфельд пересунув голку програвача на останню пісню альбому — «Темні очі» — простий акустичний номер Ділана, який грав на гітарі та гармоніці. Пісня була повільною й тужливою, і Герцфельд сподівався, що вона нагадає Стіву про ранні композиції Ділана, які він любив. Але Джобсу також не сподобалася