Читати книгу - "Вушко голки"

відповідь.

— Легенда у вас недоладна. У Британії не вистачає майстрів — жодного безробітного майстра не лишилося. Кажіть правду.

— Я кажу як є.

Блоггс витяг з кишені жменю монет, зав'язав їх у хустинку й почав мовчки підкидати важкувату в'язанку на долоні. — Де фотографії? — спитав Кінсайд.

Вираз обличчя чоловіка не змінився анітрохи.

— Гадки не маю, про що ви.

Кінсайд знов зиркнув на Блоггса.

— Вставай, — тихо наказав Блоггс.

— Що? — не почув той.

— Вставай! — уже рявкнув детектив.

Чоловік без жодної емоції встав.

— Підійди.

Чоловік зробив два кроки й став коло столу.

— Ім'я.

— Пітер Фредерікс.

Блоггс повільно підійшов і важко вдарив чоловіка згортком з монетами, який тримав за кінці хустинки. Удар поцілив точно по переніссю, і чоловік голосно скрикнув.

— Не рухайся! Ім'я!

Чоловік вирівнявся, опустив руки й прошепотів:

— Пітер Фредерікс.

Блоггс ще раз вдарив точнісінько в те саме місце. З очей чоловіка бризнули сльози, і він впав на одне коліно.

— Де фотографії? — гаркнув Блоггс.

Чоловік тупо похитав головою. Блоггс підняв його на ноги, вдарив коліном у пах та ще й додав кулаком у живіт.

— Де ти сховав плівку?

Чоловік упав долу. Його знудило. Блоггс ногою вдарив його в обличчя — почувся хрускіт.

— Де відбудеться зустріч із субмариною? Як ти виходиш з ними на зв'язок?

Кінсайд відтяг Блоггса трохи назад:

— Ну все, досить вже. Це моя дільниця, і більше я не можу закривати на це очі.

Блоггс різко розвернувся до нього.

— Слухайте, ми не простого грабіжника тут допитуємо. Ця людина ставить під загрозу результат всієї війни, — він ткнув пальцем майже під ніс інспектору. — Ви що, забули? Я з МІ-5 і я можу робити на вашій клятій дільниці, що захочу. Навіть якщо він помре — за це я відповідатиму, — Блоггс знову повернувся до чоловіка, що так і лежав на підлозі. Він витріщався на обох поліцейських, і навіть під кривавими потьоками можна було побачити шокований вираз обличчя.

— Та про що взагалі мова? — прошепотів він. — Що тут коїться?

Блоггс знову підняв його на ноги.

— Ти Генріх Рудольф Ганс фон Мюллер-Гюдер. Народився в Ольні 26 травня 1900-го. Також відомий як Генрі Фабер. Підполковник німецької розвідки. За три місяці ти вже бовтатимешся на мотузці за шпіонаж. Звичайно, якщо ми не вирішимо, що від тебе живого більше користі. Тож для тебе за краще таки показати нам, що ти можеш принести якусь користь, полковнику Мюллер-Гюдере.

— Ні! — скрикнув чоловік. — Ні! Ні-ні! Я крадій, я не шпигун! Будь ласка, годі вже! — він закрився руками від чергового удару. — Будь ласка! Я можу довести!

Блоггс таки вдарив його ще раз, і Кінсайду знову довелося втрутитися.

— Зачекай-но. Так, Фредеріксе чи як там тебе насправді звати, доведи нам що ти крадій.

— Минулого тижня я обікрав три будинки на Джубілі-кріссент, — чоловік важко дихав. — В одному взяв десь близько п'ятиста фунтів, у другому — якісь коштовності — декілька каблучок з діамантами та намисто з перлів, — а з третього взагалі пішов порожній, бо там собака був... Ви ж можете це перевірити? Вам же повідомляють про крадіжки? Господи Боже...

— Були такі крадіжки, — підтвердив Кінсайд тихо.

— Він міг і з газет про них дізнатися.

— Про третій випадок не друкували в газетах.

— Навіть якщо він дійсно крадій — він усе одно може бути шпигуном. Шпигунам красти не забороняють.

— Але ж минулого тижня ваш Фабер був ще в Лондоні.

Блоггс на мить замислився.

— А, до дідька все це! — він вийшов з камери.

Пітер Фредерікс підвів погляд на Кінсайда та з-під кривавих крапель спитав:

— Та хто він, у біса, такий? Він що, з гестапо?

Кінсайд кинув на нього важкий погляд.

— Дякуйте Богові, що ви дійсно не той, кого він шукає.

*

— Ну що там у вас? — знову телефонував Ґодліман.

— Фальшива тривога, — голос Блоггса звучав незвично через таку відстань. — Звичайний крадій, випадково схожий на Фабера, носив із собою стилет.

— Чорт забирай. Знову починати спочатку.

— Минулого разу ти щось казав про острів.

— Так, Штормовий острів. Десять миль на схід від Абердина. Він є на мапах великого масштабу.

— А чому ти впевнений, що він там?

— Та не сказати щоб я впевнений. Роботу за іншими версіями теж не треба припиняти — решта міст на узбережжі і так далі. Але він же вкрав човен, правильно?

— Так, «Марія II».

— Ось. А значить, зустріч із субмариною в нього призначена десь у зоні цього острова. І якщо тут я маю рацію, то він або потонув, або розбився коло цього острова і зараз там.

— Це логічно.

— Як там у вас із погодою?

— Досі так само.

— Як гадаєш, зможете дістатися острова на великому судні?

— Та на достатньо великому судні можна вийти в будь-яку погоду. А ось чи є там, де причалити на тому острові?

— Ось це треба з'ясувати. Але, скоріш за все, ти маєш рацію і нормального причалу там немає. Тому давай так: коло Единбурга є база повітряних сил. Поки ти туди дістанешся, я організую для тебе літак-амфібію. Щойно шторм трохи вщухне — ви злітаєте. Крім того, домовся з береговою охороною: нехай вони теж вирушають на острів, як тільки умови покращаться. Хтозна, хто з вас буде там швидше.

— Ммм, — Блоггс наче вагався. — Якщо субмарина там і вона теж чекає на погоду, то ми точно не зможемо там бути раніше за неї.

— Це правда, — Ґодліман запалив цигарку, шукаючи в ній підтримки. — На цей випадок ми можемо організувати військовий корвет, який буде чергувати недалеко від острова та перехоплювати всі радіосигнали. А коли погода покращиться, з нього можна буде спустити катер. Так навіть краще.

— А як щодо винищувачів?

— Їх також дістанемо. Але їм теж треба погода.

— Скоро вже розтягне, я думаю. Не може ж шторм вирувати так довго.

— А що кажуть шотландські метеорологи?

— Кажуть, може, ще один день — і все.

— От дідько.

— Та це вже не має особливого значення. Якщо він там — то він теж не має можливості