Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

втрачений хлопчику, Богові бажано було повернути тебе мені. Я вічно благословлятиму його ім'я». Так вона сказала, чи ще якусь нісенітницю в цьому дусі. І мені на ніс падає крапля дощу. Я цього не можу забути, містере Текере. І так воно й пішло. І так воно й має залишитись. Не думайте, що я так говорю тому, що це мені вигідно. Якщо у вас є такі думки, залиште їх при собі. Я мало мав справу з жінками, та й матерів у мене було не так вже багато, але цю пані ми повинні дурити до кінця. Один раз вона це пережила, другого разу їй не знести. Я великий негідник, і, можливо, диявол, а не Бог послав мене на цей шлях, але я піду ним до кінця. І не забудьте, будь ласка, коли згадуватимете про мене, що я дон Франсиско Уріке.

— Я сьогодні ж відкрию всю правду, я всім скажу, хто ти такий, ти, мерзенний зраднику, — задихаючись, сказав Текер.

Малюк підвівся, спокійно взяв Текера за горло своєю сталевою рукою і поволі засунув його в кут. Потім він витягнув з-під лівої руки сорокап'ятикаліберний револьвер із перламутровою ручкою і приставив холодне дуло до рота консула.

— Я розказав вам, як потрапив сюди, — сказав він зі своєю колишньою зловісною усмішкою. — Якщо я поїду звідси, причиною будете ви. Не забувайте про це, приятелю. Ну, як мене звуть?

— Е-е-е… дон Франсиско Уріке, — насилу вимовив Текер.

За вікном почувся стукіт коліс, крики і різкий звук ударів дерев'яним пужалном по спинах жирних коней.

Малюк сховав револьвер і пішов до дверей; але він повернувся, знову підійшов до тремтячого Текера і простягнув до нього свою ліву руку.

— Є ще одна причина, — поволі вимовив він, — чому все має залишатися, як є. У того хлопця, якого я вбив у Ларедо, на лівій руці був такий самий малюнок.

Старовинне ландо дона Сантоса Уріке з гуркотом підкотило до будинку. Кучер перестав кричати. Сеньйора Уріке у пишній гарній сукні з білих мережив із стрічками, що розвівались, висунулася з екіпажа, і її великі ласкаві очі сяяли щастям.

— Ти тут, синку? — гукнула вона співучою кастильською мовою.

— Madre mіа, yo vengo[283], — озвався молодий Франсиско Уріке.

Перетворення Джиммі Валентайна

Наглядач зайшов до шевської майстерні, де Джиммі Валентайн старанно шив заготівки, і повів його до тюремної канцелярії. Там доглядай в'язниці вручив Джиммі помилування, підписане губернатором цього ранку. Джиммі узяв його зі стомленим виглядом. Він відбув майже десять місяців із чотирирічного строку, хоча розраховував просидіти не більше трьох місяців. Коли в арештанта стільки друзів на волі, скільки у Джиммі Валентайна, навряд варто навіть голити йому голову.

— Ну, Валентайне, — сказав наглядач, — завтра вранці ви виходите на волю. Візьміть себе в руки, будьте людиною. У душі ви непоганий хлопець. Киньте зламування сейфів, живіть чесно.

— Це ви мені? — здивовано запитав Джиммі. — Та я в житті не зламав жодного сейфа.

— Гаразд, — посміхнувся наглядач, — звичайно. Як же все-таки вийшло, що вас посадили за крадіжку в Спрингфілді? Може, ви не схотіли доводити своє алібі через побоювання скомпрометувати якусь даму з вищого товариства? А може, присяжні засудили вас із злості? Адже з вами, безневинними жертвами, інакше не буває.

— Це ви мені? — знову запитав Джиммі, виявляючи доброчесний подив. — Та що ви! Я і в Спрингфілді ніколи не бував!

— Відведіть його назад, Кроніне, — посміхнувся наглядач, — і одягніть як годиться. Завтра о сьомій ранку ви його випустите і приведете сюди. А ви краще обміркуйте мою пораду, Валентайне.

Наступного ранку, о чверть на восьму, Джиммі стояв у тюремній канцелярії. На ньому був готовий костюм жахливого крою і жовті скрипучі чоботи, якими держава забезпечує своїх підневільних гостей, розлучаючись із ними.

Канцелярист вручив йому залізничний квиток і п'ять доларів, які, з погляду закону, мали повернути Джиммі права громадянства і добробут. Доглядач потиснув йому руку і пригостив сигарою. Валентайн, № 9762, був занесений до книги під рубрикою «Помилуваний губернатором», і на сонячне світло вийшов містер Джеймс Валентайн.

Не звертаючи уваги на спів птахів, листя дерев, що хвилювалось, і запах квітів, Джиммі попрямував до ресторану. Тут він зазнав перших радощів свободи у вигляді смаженої курки та пляшки білого вина. За ними пішла слідом сигара, ґатунком вища від тої, яку Джиммі дістав від наглядача. Звідти він, не кваплячись, пройшов на станцію залізниці. Кинувши чверть долара сліпому, що влаштувався біля дверей вокзалу, він сів на потяг. За три години Джиммі опинився у маленькому містечку, неподалік від кордону штату. Увійшовши до кафе якогось Майка Долана, він потиснув руку господареві, який сам-один чергував за стійкою.

— Вибач, що не змогли зробити цього раніше, Джиммі, синку, — сказав Долан. — Але зі Спрингфілда надійшов протест, і губернатор було затявся. Як ти почуваєшся?

— Чудово, — сказав Джиммі. — Мій ключ у тебе?

Він узяв ключ і, піднявшись нагору, відімкнув двері кімнати в глибині будинку. Все було так, як він залишив, коли пішов звідси. На підлозі ще валялася запонка від комірця Бена Прайса, зірвана з сорочки знаменитого детектива тієї миті, коли поліція кинулася на Джиммі і заарештувала його.

Відсунувши від стіни складане ліжко, Джиммі зсунув убік одну фільонку і дістав запорошену пилом валізку. Він відкрив її і любовно окинув поглядом кращий у східних штатах набір відмичок. Це був повний набір інструментів, виготовлений із сталі особливого гартування: новітнього зразка свердла, різці, перки, відмички, кліщі, буравчики і ще дві-три новинки, винайдені самим Джиммі, якими він дуже пишався. Понад дев'ятсот доларів коштувало йому виготовити цей набір у… одне слово, там, де виготовляються такі речі для людей його професії.

За півгодини Джиммі зійшов униз і пройшов через кафе. Тепер він був одягнений зі смаком, у добре зшитий костюм і ніс у руці вичищену валізку.

— Щось накльовується? — весело запитав Майк Долан.

— У мене? — здивовано перепитав Джиммі. — Не розумію. Я представник Об'єднаної нью-йоркської компанії розсипчастих сухарів та дробленої пшениці.

Ця заява кинула Майка в такий захват, що Джиммі довелося випити склянку содової з молоком. Він у рот не брав спиртних напоїв.

За тиждень після того, як випустили ув'язненого Валентайна № 9762, було вчинено надзвичайно спритне пограбування сейфа в Ричмонді, штат Індіана, причому винний не залишив після себе жодних доказів. Украли лише якихось вісімсот доларів. За два тижні було без усякого клопоту обчищено патентований, удосконалений, застрахований від злому сейф у Логанспорті на суму півтори тисячі доларів дзвінкою монетою; цінні папери та срібло лишилися