Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

миссионеров, божьих слуг и всевозможных благодетелей, пекшихся о «свободе» и «чистоте» души человеческой, до припадочного фюрера и великого кормчего упорно пытались искоренить людские «заблуждения». Виктор Астафьев, Повести и рассказы (Москва: Советский писатель, 1984), 684.

38. Harmon Tupper, To the Great Ocean (Boston: Little, Brown, 1965), 29. Цитується в Mote, 44.

39. «Пора и нам, пора благоговейно, строго и вслух назвать свою путеводную, уже беззакатную звезду, единственно способную вдохновить наш народ на титанический подвиг воскрешения бедствующей Отчизны…Священное, все еще полузапретное имя этой звезды давно на уме у всех — РОССИЯ». И. Печкин, плакат під назвою «Слово про вічне» [ «Слово о вечном»] (Москва: Панорама, 1990).

40. http://www.csdl.tamu.edu/bushlib/firstlady/activities/wellesley.html (Коментарі Раїси Горбачової).

41. Цитується за книжкою Clifton Fadiman, ed., Living Philosophies: The Reflections of Some Eminent Men and Women of Our Time (New York: Doubleday, 1990).

42. Vera Tolz, «Conflicting ’Homeland Myths’ and Nation-State Building in Post-communist Russia,» Slavic Review 57, no. 2 (Summer 1998), 267-94.

43. «On Developing a Patriotic and Monarchical Spirit» (1911) in Snyder, 167.

44. Aleksandr Solzhenitsyn, August 1914, переклад: H. Y. Willetts (New York: Farrar Straus, 1989), 528.

45. Там само, 605.

46. Seton-Watson, 627.

47. Piotr Wandycz, The Lands of Partitioned Poland (Settle: Univ. of Washington Press, 1974), 319. Ім’я Столипіна асоціюється також з винаходом спеціальних залізничних вагонів, призначених для перевезення в’язнів до тюрем і таборів праці. Ці вагони мали заґратовані двері й не мали вікон, які виходили б назовні, а тільки заґратовані вікна, що виходили в коридор. Іззовні ці вагони виглядали дуже подібними до звичайних, оскільки їхні сторони без вікон були зроблені таким чином, що здавалося, ніби неіснуючі вікна зачинені віконницями. Anatoly Marchenko, My Testimony, переклад: Michael Scammell (London: Pall Mall Press, 1969), 15–16.

6. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІМПЕРІЯ

РОСІЙСЬКА ІДЕОЛОГІЯ В РАДЯНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ: ВІКТОР ШКЛОВСЬКИЙ ТА ДМИТРО ЛИХАЧОВ

Уже зазначалося, що здобуте владне становище мусить підкріплюватися безпечним і придатним для використання минулим 1. Тяглість імперського правління потрібно захищати не лише військовою силою, а й історіографією та пам’яттю. У царській Росії головними засобами захисту імперії були радше військова сила, художня література та гуманітарні науки, ніж дискурсивні твори, які, проте, також не були цілком іґноровані. У Радянській Росії написання творів, корисних для імперії, означало зміцнення, визначення пріоритетів і тлумачення минулого Росії, а також його перегляд і представлення у працях істориків і літературних критиків. Зокрема, було переглянуто історію Московської Русі, і ця нова інтерпретація переповнена почуттям впевненості у своїх силах, якого не мали більш ранні російські коментатори.

Перше аналітичне дослідження цих нових імперських інтерпретацій пов’язане з Віктором Шкловським, відомим критиком, який належав до кола формалістів і пережив розгром формалізму в Радянському Союзі в 1930-х роках. На відміну від своїх колег, які відмовилися від свого заняття, коли формалізм було визнано політично неправильною течією, Шкловський не змінив професії. Він, натомість, модифікував свій формалізм таким чином, щоб той відповідав бажанням тодішньої влади 2. Скориставшись вимогою про нове тлумачення минулого Росії, яке відповідало б статусу супердержави, цей критик використав свій значний талант для формування нового погляду на російську науку і техніку за Петра І. Ось як це відбувалося.

У 1963 р. Нестор теорії соціалістичного реалізму, Л. І. Тимофєєв, так визначив завдання соціалістичного реалізму за умов радянської Росії: «Метод соціалістичного реалізму виявляється перш за все в інтерпретації подій минулого у світлі тих подій, які є цікавими для нас сьогодні; у відборі [курсив Еви Томпсон] тих подій, які ми повинні знати сьогодні» 3. Шкловський підкорився. У праці «Про старих майстрів: 1714–1812» [ «О мастерах старинных: 1714–1812»] (1951) він навів белетризований огляд розвитку виробництва зброї в Росії і вказав, що початок йому поклав Петро І, який заснував металургійний завод у Тулі. Варто додати, що гарматний завод Петра працював дуже успішно і через кілька років почав виробляти зброю для всієї російської армії. Петро І створив також кілька інших центрів з виробництва зброї й довірив їхнє управління іноземцям — не тому, що він більше любив іноземців, а тому, що в той час російські наука й техніка аж ніяк не могли конкурувати із західними. Дехто з іноземних управлінців зрештою розгнівили царя або членів його Преображенського полку, тож тих, кому не вдалося втекти за кордон, було ув’язнено 4.

Шкловський у своїй книжці прагнув пояснити, що тульські заводи завдячували свої значні успіхи не закордонним управлінцям і фахівцям, а природженим талантам російської людини. Він показував, що справжнім героєм був не англійський управлінець, Джон Джонс (John Jones), якому приписували винахід необхідної техніки й організацію успішної роботи тульських збройових заводів. Справжніми героями були такі люди, як Яков Батіщев, Андрій Нартов і Лев Сабакін — усі росіяни, надзвичайно патріотичні й готові стерпіти будь-яку образу від царя задля величі Росії. Захищаючи це твердження, Шкловський намагався спростувати дані, наведені в класичній книжці про тульські заводи — «Історичний і технічний опис тульського збройового заводу» [ «Описание Тульского оружейного завода в историческом и техническом отношении», (1826)] І. Ґамеля. Ґамель був колезьким радником і членом різноманітних націоналістичних інституцій (і тому малоймовірно, щоб він применшував внесок Росії в розбудову тульських заводів). Цю книжку йому замовив Микола І, тож якби всі заслуги належали росіянам, у ній навряд чи так розхвалювалися б іноземці. Проте з плином часу склалася така ситуація, що можна було поліпшити образ Росії часів Петра І. Шкловський намагався довести, що як Ґамель, так і цар Микола недооцінили російського внеску у світову науку й техніку.

Ось які арґументи він наводить. За словами Шкловського, в 1770-х роках один росіянин, якого послали до Англії навчатися технічних наук, зрештою давав уроки англійцям з обточування металу. Цей висновок Шкловський робить на підставі записів, які свідчать, що в ті часи якийсь російський ремісник промовляв у Королівській академії в Лондоні. Шкловський цитував також листа від російського посла у Британії, графа Воронцова, який писав, що якийсь Сурнін «міг заробити за рік понад 200 гіней» (мог зарабатывать с лишним 200 гиней в год). На підтримку свого припущення, що Сурніна в Англії цінували вище за Джеймса Ватта, Шкловський додає, що винахідник Джеймс Ватт заробляв тільки двісті фунтів на рік, а певний інженер на ім’я Ренні одержував лише сорок вісім гіней на рік.

У цьому й заковика. «Мог зарабатывать» не означає «зарабатывал». Це дуже непрямий і хвальковитий спосіб оцінки Сурніна. Очевидно, граф Воронцов у своєму листі до царя прагнув представити російських майстрів з позитивного боку, бо їхня погана робота за кордоном означала конфіскацію