Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

від них не звільниться, і якщо йому забракне власних сил, щоб дисциплінувати себе, то в цім йому допоможе Церква.

Провівши поглядом молодого священика та його офіційного цербера з кімнати, отець Ральф встав із-за письмового стола і пройшов до внутрішньої палати. Архієпископ Клуні Дарк сидів у своєму звичному кріслі, а збоку від нього мовчки сидів іще один чоловік із пурпуровим поясом та скуфійці. Архієпископ, кремезний чоловік із кучмою сивого волосся над яскраво-блакитними очима, був жвавий, мав гостре почуття гумору і любив попоїсти. Відвідувач виявився повним його антиподом: невеличкий та худорлявий, із кількома рідкими пасмами чорного волосся навколо скуфійки, з кутастим аскетичним обличчям, блідувато-жовтою шкірою, густою бородою та великими темними очима.

Стосовно віку, то йому можна було дати від тридцяти до п’ятдесяти років, хоча насправді йому було тридцять дев’ять — на три роки більше, ніж отцю Ральфу де Брикасару.

— Сідайте, отче, і попийте чаю, — сказав архієпископ із щирою приязню в голосі. — Я вже зібрався замовляти ще один чайник. Ви відіслали молодого чоловіка, належним чином наказавши йому виправити свою поведінку?

— Так, ваша милість, — стисло відповів отець Ральф і сів у третє крісло біля чайного стола, заставленого тонесенькими бутербродами з огірками, рожево-білими глазурованими тістечками, коржиками з маслом, кришталевими блюдцями з варенням та збитими вершками, срібним чайним сервізом та витонченими порцеляновими чашками, покритих сухозліткою.

— Такі випадки гідні жалю, мій любий архієпископе, але навіть ми, висвячені в служителі Нашого Господа Ісуса Христа, є всього-на-всього слабкими створіннями з недоліками, притаманними простим людям. У душі я співчуваю йому і цього вечора молитимуся, щоб у майбутньому він знайшов у собі сили долати мирські спокуси, — сказав гість.

Він говорив із нетутешнім акцентом, тихо і лагідно, вимовляючи звук «с» із легеньким, ледь помітним присвистом. За національністю він був італійцем, а титул гостя звучав так: його милість архієпископ, папський посланець у Католицькій церкві Австралії; звали його Вітторіо Скарбанца ді Контіні-Верчезе. Він виконував делікатну функцію: забезпечував зв’язок між австралійською ієрархією та ватиканським нервовим центром, і це означало, що в цій частині світу він був найвпливовішим священиком.

Очікуючи на призначення, він, звісно, сподівався на Сполучені Штати Америки, але згодом вирішив, що Австралія теж чудово підійде. Набагато менша за чисельністю населення, хоча й не за територією, Австралія була країною більш католицькою. На відміну від решти англомовного світу, бути католиком в Австралії не означало бути меншовартісним, не становило перешкоди для молодого амбітного політика, бізнесмена чи юриста. До того ж це була багата країна, вона щедро підтримувала Церкву.

Тому папський посланець міг не боятися, що поки він буде в Австралії, у Римі про нього встигнуть забути.

Окрім того, Вітторіо Скарбанца мав славу чоловіка проникливого та розумного, тому його очі, що поблискували над краєм позолоченої порцелянової чашки, були прикуті не до архієпископа Клуні Дарка, а до отця Ральфа де Брикасара, який невдовзі мав стати його особистим секретарем. Всі добре знали, що архієпископ ставився до цього священика з великою симпатією, але папський посланець розмірковував — а чи буде він сам ставитися до такого чоловіка з такою ж симпатією, як і архієпископ? Всі оці ірландсько-австралійські священики — такі високі й кремезні — перевищували його своїм зростом! Звертаючись до них, йому постійно доводилося задирати голову. Манери отця Ральфа щодо його нинішнього володаря були бездоганними: легкі, невимушені, шанобливі, але сповнені людяності та почуття гумору. Як же ж він пристосується до роботи з іншим начальником? Зазвичай секретарів папського посланця призначали з-поміж священиків-італійців, але у Ватикані до отця Ральфа де Брикасара ставилися з великим інтересом. Він не лише вирізнявся особистим багатством (всупереч поширеній думці, його церковне начальство не було уповноважене забрати його кошти, а отець Ральф не виявив бажання віддати їх добровільно), але й відзначився тим, що одноосібно забезпечив Церкві величезну суму грошей. Тому у Ватикані вирішили доручити папському посланцю взяти його до себе особистим секретарем, щоб придивитися до цього молодого чоловіка і скрупульозно розібратися, що той собою являє.

Одного дня Його Святості Папі Римському доведеться винагородити Австралійську Церкву кардинальською скуфією, але такий час іще не настав. Тому папський посланець мав досконально вивчити священиків у віковій групі отця де Брикасара, в якій останній був незаперечним лідером. Що ж, треба спробувати. Нехай отець де Брикасар проявить своє завзяття у змаганні з італійцем. Це буде цікаво. Але чому ж він такий високий! Ну хоча б трішечки був нижчий на зріст!

Вдячно сьорбаючи чай, отець Ральф був незвично мовчазний. Папський посланець помітив, що молодий священик з’їв лише маленький трикутничок бутерброда, обійшовши увагою решту делікатесів, зате спрагло випив аж чотири чашки чаю без цукру та молока. І справді, у досьє так і йшлося: у своїх життєвих потребах цей священик є винятково аскетичним, і єдиною його слабкістю є добрий (і надзвичайно швидкісний) автомобіль.

— Ви маєте французьке ім’я, отче, — тихо мовив Вітторіо Скарбанца, — але, наскільки я розумію, ви ірландець. Як так сталося? То ви все ж таки походите з французької родини?

Отець Ральф усміхнувся і похитав головою.

— Це норманське ім’я, ваша милість, дуже древнє і шановане. Я є прямим нащадком такого собі Ранульфа де Брикасара, який був бароном при дворі Вільгельма Завойовника. Тисяча шістдесят шостого року він приєднався до Вільгельма, щоб вторгнутися до Англії, і один із його синів захопив у Англії землю. У період правління норманських королів родина моїх предків процвітала, а згодом один із Брикасарів перетнув Ірландське море за часів Генріха Четвертого і облаштувався в англійській колонії Пель, яка перебувала під прямим англійським урядуванням. Коли Генріх Четвертий вивів англіканську церкву з-під влади Рима, ми зберегли віру Вільгельма, а це означало, що ми присягали на вірність Риму, а не Лондону. Та коли Кромвель організував Співдружність, ми назавжди втратили наші землі й титули. Своїх англійських фаворитів Карл винагороджував ірландськими землями. Тому, знаєте, ірландська ненависть до англійців має вагомі історичні підстави.

Однак ми, втративши статус і вагу в суспільстві, лишилися вірними Католицькій церкві та Риму. Мій старший брат є власником успішного кінного заводу в графстві Міт і плекає надію вивести переможця дербі або щорічних кінних перегонів «Гранд Нешнл». Я другий син у родині, й у нас завжди була традиція: другий син увійде в лоно Церкви, якщо матиме таке бажання. Знаєте, я надзвичайно пишаюся своїм прізвищем і своїм родоводом. Брикасари існують ось уже півтора тисячоліття.

«Як добре! — подумав папський посланець. — Древнє аристократичне ім’я і бездоганна репутація вірності Церкві, попри еміграцію та переслідування».

— А чому Ральф?

— Це