почав навіть клопотатись за нього в начальства, і через якийсь час Чичиков сам сів повитчиком на одну вакантну посаду. В цьому, здавалось, і полягала головна мета зв'язків його зі старим повитчиком; бо відразу скриню свою він відіслав секретно додому і на другий день опинився вже на іншій квартирі. Повитчика перестав звати татуньом і не цілував більше його в руку, а про весілля так справа й зам'ялась, нібито й не було зовсім нічого. А проте, зустрічаючись із ним, Чичиков щоразу ласкаво тиснув йому руку й запрошував його на чай, так що старий повитчик, незважаючи на вічну нерухомість і черству байдужість, кожного разу струшував головою і промовляв собі під ніс: "обдурив, обдурив, чортів син!" Це був найважчий поріг, через який переступив він. З того часу пішло легше й успішніше. Він став людиною помітною. Все виявилося в ньому, що треба для цього світу: і приємність у поводженні та вчинках, і спритність у ділових справах. З такими засобами здобув він за недовгий час те, що називають хлібне містечко, і скористався ним напрочуд. Треба знати, що в той самий час почались найсуворіші переслідування всяких хабарів: переслідувань він не злякався і обернув їх негайно собі на користь, виявивши таким чином прямо російську винахідливість, яка з'являється тільки під час утисків. Справу влаштовано було ось як: як тільки приходив прохач і засовував руку в кишеню з тим, щоб витягти звідти відомі рекомендаційні листи за підписом князя Ховансько-го100, як висловлюються в нас на Русі, "ні, ні", казав він з посмішкою, стримуючи його руки; "ви думаєте, що я... ні, ні Це наш обов'язок, наша повинність, без усякої винагороди ми мусимо зробити! З цього боку вже будьте спокійні: завтра ж усе зробимо. Дозвольте дізнатись вашу квартиру, вам і турбуватись не треба самим, все буде принесено вам додому". Зачарований прохач повертався додому мало не в захваті, думаючи: "ось нарешті людина, яких нам треба якнайбільше, це просто дорогоцінний алмаз!" Але чекає прохач день, другий, не приносять справи на дім, на третій день так само. Він у канцелярію, справа й не починалася; він до дорогоцінного алмаза. "Ах, вибачте!" казав Чичиков дуже ґречно, схопивши його за обидві руки: "у нас було стільки справ; але завтра ж все зробимо, завтра неодмінно, далебі мені навіть совісно!" І все це супроводилося рухами чарівними. Коли при цьому розкривалась як-небудь пола халата, то рука ту ж хвилину пильнувала справу виправити й придержати полу. Але ні завтра, ні післязавтра, ні на третій день не несуть справи додому. Прохач береться за розум: та що ж це, чи немає тут чого? довідується, кажуть, треба дати писарям. "Чому ж не дати? я хоч зараз четвертак101, другий". — "Ні, не четвертак, а по біленькій". — "По біленькій писарям!" скрикує прохач. "Та чого ви так гарячитесь", відповідають йому: "воно так і вийде, писарям і дістанеться по четвертаку, а решта піде по начальству". Б'є себе по лобі недогадливий прохач і лає на чім світ стоїть новий порядок речей, переслідування хабарів і ввічливу, облагороджену поведінку чиновників. Раніше бувало знаєш, принаймні, що робити: приніс правителеві справ червону, та й ділу вінець, а тепер по біленькій, та ще тиждень попоморочишся, доки догадаєшся; чорти б забрали безкорисливість і чиновне благородство! Прохач, звісно, має рацію, але зате тепер немає хабарників; усі правителі справ найчесніші і найблагородніші люди, секретарі тільки та писарі шахраї. Незабаром знайшлося Чичикову поле багато просторіше: утворилася комісія для будування якоїсь казенної дуже капітальної будівлі. У цю комісію прилаштувався і він, і показав себе одним з найдіяльніших членів. Комісія негайно приступила до діла. Шість років поралася коло будівлі; та чи клімат заважав, чи матеріал уже був такий, а тільки ніяк не йшла казенна будівля вище фундаменту. А тимчасом в інших кінцях міста з'явилося з кожного з членів по гарному будинку цивільної архітектури: видно, грунт був там кращий. Члени вже починали благоденствувати й стали заводитися родинами. Тут тільки й тепер тільки почав Чичиков потроху звільнятися з-під суворих законів помірності і невблаганного свого самозречення. Тут тільки довгочасний піст нарешті був пом'якшений, і виявилось, що він ніколи не цурався різних насолод, від яких умів стриматися в літа палкої молодості, коли жодна людина зовсім не владна над собою. З'явились деякі надмірності: він завів досить доброго кухаря, тонкі голландські сорочки. Уже й сукна купив він собі такого, якого не носила вся губернія, і з цього часу почав держатися більше коричневих та червонуватих кольорів з іскрою; уже придбав він добрячу пару і сам держав одну віжку, змушуючи припряжного звиватися кільцем; уже завів він звичку обтиратися губкою, намоченою у воді, змішаній з одеколоном; уже купував дуже недешево якесь мило, щоб гладенька була шкіра, уже...
Аж раптом: на місце попереднього тюхтія був присланий новий начальник, людина військова, суворий, ворог хабарників і всього, що зветься неправдою. На другий же день настрахав він усіх до одного, зажадав звітів, побачив недоліки, на кожному кроці недостачу сум, помітив у ту ж хвилину будинки гарної цивільної архітектури, і пішло перебирання. Чиновники були відставлені від посад; будинки цивільної архітектури перейшли в казну й повернуті були на різні богоугодні установи й школи для кантоністів; усе розпушено було в пух, і Чичиков більш за всіх. Обличчя його відразу, незважаючи на приємність, не сподобалось начальникові, чому саме, Бог відає, іноді навіть просто не буває для цього причини, і він зненавидів його на смерть. Але тому, що він усе-таки був людина військова, отже не знав усіх тонкощів цивільних каверз, то через якийсь час, за допомогою правдивої зовнішності й уміння підробитися до всього, втерлися до нього в ласку інші чиновники, і генерал незабаром опинився в руках ще гірших шахраїв, яких він зовсім не мав за таких; навіть був задоволений, що вибрав нарешті людей як слід, і хвалився не на жарт тонким умінням розбиратися в здібностях. Чиновники зразу збагнули дух його і характер. Всі, хто тільки був під начальством його, стали страшенними гонителями неправди; скрізь у всіх справах вони переслідували її, як рибалка острогою переслідує яку-небудь м'ясисту білугу, і переслідували її з таким успіхом, що незабаром у кожного опинилося по кілька тисяч капіталу. В цей час навернулося на путь істини багато з попередніх чиновників і були знову прийняті на службу. Але Чичиков уже ніяким способом не міг втертися, хоч як старався і обстоював за нього підохочений листами князя Хованського перший
