Читати книгу - "Ворошиловград"

я знав із дитинства, сповзлися із своїх нір, контор, крамниць та гуртових ринків, прийшли підтримати своїх, як у старі добрі часи. Але це все було наступного дня.

А тоді, щойно Ніколаіч із сивим від'їхали, ми з Шурою теж рушили до міста, а по дорозі я зіскочив і, звернувши за гуртожитки петеу, пройшов дворами, в яких стояло дзвінке жовтневе повітря, і вийшов на одну з тихих порожніх вуличок. А минувши її, зупинився перед кам'яною лікарняною огорожею. Тому що завжди потрібно повертатись, особливо якщо хтось чекає на твоє повернення, так я собі подумав і ступив на подвір'я. Корпуси були тихі, подвір'ям літала павутина. Хворі у вікнах схожі були на рибок в акваріумах.

Сестрички відразу розповіли про Ольгу. Говорили про неї з неприхованою образою в голосі, нарікали на її складний характер, на погані манери, на недисциплінованість. Проте не знаючи, ким я насправді доводжусь хворій, далі не розводились, лише зітхали, не чекаючи від мене розуміння.

Ольга була в палаті сама, мабуть, м'якосерді сестрички просто не наважились когось до неї підселити. Спала в своєму ліжку, безжурно всміхаючись уві сні. Була в потертих левісах і теплій бейсбольній куртці. Права холоша була до коліна розрізана, гіпс на стопі нагадував новий кросівок. Волосся її горіло під пообіднім сонцем, а шкіра розчинялась на білосніжних простирадлах, мов молоко на рисовому папері. На стільцях і на підлозі стояли квіти в наповнених водою слоїках. У квітах блукали оси й метелики, по-осінньому втомлені й неуважні. Я обережно сів скраю ліжка. Коло ліжка валялись апельсини, на підлозі лежали розгорнуті книги, телефон Ольга не випускала з рук навіть уві сні. За вікнами стояли яблуні, безнадійно обірвані хворими та сестричками, гілки сухо здригались під легким вітром. Раптом дрібне яблуко зірвалось із гілки й лунко ударилось об жерстяне підвіконня. Ольга розплющила очі.

— Герман? — запитала. — Ти що тут робиш?

— Провідати прийшов. Хто це тобі стільки квітів приніс?

— Ніхто, — відповіла вона, якусь мить подумала, потім вирішила, очевидно, не вигадувати. — Це я сестричок попросила принести. Хотіла, щоб ти подумав, ніби мені тут хтось квіти носить.

— Ну я так і подумав.

— Добре, — сказала Ольга. — Дуже добре.

— Як нога? — поцікавився я.

— Та нормально, — Ольга подивилась, чи не було повідомлень, і відіслала телефон убік. — Я ще вчора просила, щоби мене відпустили, сказала, що все нормально. Так вони тут такий скандал улаштували.

— Вони говорять, що це ти скандал улаштувала.

— Ну да, — образилась Ольга. — Робити мені більше нічого. Нічого — сьогодні ще полежу, а завтра — додому.

Роботи купа, а я тут лежу.

— Як ти її хоч зламала?

— Двері хотіла зачинити. Вони мене так розізлили!

— Що вони хотіли взагалі?

— Хто їх знає, — Ольга знову схопилась за телефон, покрутила його в руках, поклала назад. — Все щось випитували, винюхували, мерзотні такі, противні. А ще, ти розумієш, в одного з них лисина збоку.

— Як це — збоку?

— Ну так — не посередині, як у всіх нормальних людей, а збоку, над вухом. І він увесь час щось перепитує, ніби недочуває, і цією своєю лисиною лізе тобі просто в душу.

Ну я й не витримала, вигнала їх.

— Ти вибач, — сказав я їй, — що через мене стільки проблем.

— Та ладно, — відповіла Ольга. — Сама винна. Я спочатку страшенно злилась на тебе, потім заспокоїлась. Добре, що ти прийшов. Ти залишишся?

— Ну, якщо можна.

— Лишайся, звісно. Бачиш, мене тут родичі апельсинами завалили, я себе почуваю, як на Новий рік.

— Чому на Новий рік? — не зрозумів я.

— Мені в дитинстві апельсини завжди купували на Новий рік. Ну або коли я застуджувалась і лишалась удома. Так що я себе почуваю школяркою. Давай, допоможи мені все це з'їсти.

— Добре, — погодився я і почав чистити їй апельсини.

Апельсини були теплі, мов лампи денного освітлення.

Вони бризкали соком, і оси відразу ж почали кружляти наді мною. Ольга брала шматки апельсина, сік стікав її пальцями. А оскільки пальці в неї були довгі, то стікав він безкінечно довго, доки вона не змахувала краплі легким рухом.

— Послухай, — сказала, — я знаю, що Шура там щось організовує. На аеродромі.

— І що?

— Ти ж будеш там із ним?

— Ну, буду.

— Дивись за ним, добре? — попросила Ольга.

— А що за ним дивитись?

— Він якийсь дивний останнім часом. Старіє, мабуть.

— Мабуть, — не заперечував я.

— Будь коло нього, добре?

— Добре.

— І сам бережись, — попросила Ольга.

— Та ладно. Що може трапитись?

— Сподіваюсь, нічого, — відказала вона. — Почитай мені, — попросила раптом.

Я підняв з підлоги книгу. Був це якийсь посібник із бухобліку. Сторінки були щедро залиті кавою й покреслені олівцем, ніби хтось хотів переписати все заново.

— Щось цікаве? — запитав я Ольгу.

— Взяла, що було в офісі, — пояснила вона.

— О, — згадав я, — мені тут пресвітер якусь книгу передав. Хочеш, її почитаю?

— Пресвітер? — негайно напружилась Ольга, проте швидко заспокоїлась чи зробила вигляд, що заспокоїлась. — Ну, давай. А що за книга?

Я дістав із кишені куртки передану Тамарою книгу. Була вона обгорнута сірим цигарковим папером. Сторінки були зачитані й пожовклі, деякі взагалі відклеїлись і постійно випадали. Загалом видно було, що книгою користувались часто і не надто охайно, можливо, навіть перечитували й робили закладки, брали з собою в дорогу, але ніколи й ніде не забували. А називалась вона взагалі химерно:

«Історія і занепад джазу в Донецькому басейні». Я погортав жовті сторінки.

— Не знаю, — сказав, — чи буде це цікаво. Може, краще почитаємо про бухоблік?

— Бухоблік мені в печінках сидить, — сказала Ольга. — А про що твоя книга?

— Про історію та занепад джазу. В Донецькому басейні.

— Хіба там був джаз? — здивувалась вона.

— Схоже, що був.

— Ну давай, — погодилась Ольга. — Тільки читай зсередини, так цікавіше.

Була пообідня пора, жовтневе сонце, здавалось, укінець заплуталося серед яблуневого листя, і промені його рухались підлогою, мов водорості в прозорій воді. Я подумав, що ми з Ольгою вже були разом у лікарняній палаті, і тоді все закінчилось якось незрозуміло, вірніше — і не закінчилось ніяк, усе триває аж до сьогодні і триватиме ще невідомо скільки часу. Ольга зручно умостилась на лікарняних подушках, дивлячись кудись повз мене, кудись туди, де на білій стіні рухались повільні яблуневі тіні.

І я почав читати зсередини.

Розвиток джазу в Донецькому басейні традиційно супроводжувався голосними подіями та скандальними подробицями.

Очевидно, саме скандальність та нарочита алогічність більшості з них пояснюють майже цілковиту відсутність більшменш серйозних досліджень, що стосувалися б становлення джазу в промислових регіонах Півдня тодішньої