Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

вони, звуки космосу за герметизованою кабіною літального апарату. Колись він чув, що вчені відтворили звук великого вибуху і той був подібний до гудка інопланетного корабля, який давав сигнал перед тим, як вирушити у далеке плавання. Кому був поданий цей сигнал так і нерозшифрований нашими сучасниками — гучний, протяжний, наростаючий, монотонний?

Капітан прибрав руки з приладів і з неприємністю відзначив, що вони вологі. Він швидко обтер руки об комбінезон, йому стало бридко і ледве не вирвало. Раптом схотілося, аби все, що зараз відбувається, виявилося сном.

«Тільки не тепер. Не думай про це», — наказав він собі. Далі зволікати не можна. Колапсуюча зірка все звужувала коло свого світла і кожна секунда була цінна. Там, на борту, весь екіпаж знав, що зараз має відбутися і завмер в очікуванні останнього стрибка.

Капітан востаннє перевірив роботу приладів і про всяк випадок чорної скриньки; у випадку невдачі вона єдина мала вціліти і, опинившись поза бортом корабля, летіти в напрямку землі сотні тисяч кілометрів, щоб передати аварійний сигнал. Диспетчери зафіксують скриньку по тонкому монотонному писку, або тьмяному випромінюванню, передадуть інформацію пілотам і котрийсь із зореходів, що курсують, заробляючи гроші на міжпланетних космічних подорожах, підбере її і розшифрує. Так стане відомо про останні хвилини життя екіпажу. У випадку невдачі. На цей злощасний випадок все продумано до дрібниць, але не треба про це. Краще вірити, що все обійдеться і вже за кілька годин екіпаж повертатиметься на Землю, цілий і неушкоджений. Хотілося б, аби було саме так, але на це воля не їхня.

Командир підніс руку до пульту управління. Передав екіпажу, що в найближчі хвилини погойдування посилиться і попросив усіх лишатися на місцях. Корабель зробив свій останній стрибок: його підкинуло і тріпнуло, як листочок на лютому буревії.

Екіпаж обдало пучком різкого світла. Коли капітан розплющив очі на екрані пульсувала колапсуюча зірка. Вони летіли прямісінько до її центру і вона притягувала їх з небувалою швидкістю.

…— Прийом, прийом. Капітане Грак, що відбувається?

— М-м-м-м-м-м-и-и-и-и-и-и-и-и…

До нього марно намагалися достукатися із координаторського пункту Землі.

Тепер у них були різні часові координати.

— Капітане Грак?

— …

— Прийом, прийом, капітане Грак. Земля викликає. Ви нас чуєте? Зв'язок обірвався.

— Диспетчере, що сталося?

— Вони зайшли за горизонт подій.

— ???

— Царство небесне.

Попри неприємні очікування за кілька сотень кілометрів втягування припинилося так само раптово, як і почалося і корабель завис в невідомості. Стрілець А, немов був оточений якоюсь непробивною невидимою енергетичною стіною, яка не підпускала прибульців надто близько. Але і назад повертати було пізно. У магнітному полі цієї ексзірки корабель втратив керованість і тепер нерухомо висів у просторі.

Екіпаж не покидало відчуття, що їх прискіпливо розглядали, немов щось чудернацьке і досі невидане. Тепер кожен відчував себе піддослідним, з якого хтось сканував інформацію, проникаючи у шкіру, підшкірну тканину, нерви, кістки, копирсався у завитках мозку, саме тут той хтось застряг найдовше, від чого в голові неприємно хрускало і шуміло. Про себе капітан відзначив, що на подібне здатне лише розумне створіння.

Ситуація була очевидна: вони увірвалися в чужі володіння і тепер на них чекало покарання передбачене тутешніми законами. Добре, якщо їх вислухають, хоча… Ще невідомо чи вдасться їм порозумітися з цим розумом. Врешті обстеження припинилося. ЩОСЬ покинуло тіла прибульців, вочевидь так і не вирішивши, що ж з ними робити далі. Проте ЙОГО влада над ними лишилась безмежною — схоче знищить, схоче викине за межі свого захисного поля; це підтверджувала паралізація корабля. Жоден прилад не працював та корабель продовжував нерухомо висіти у просторі.

Капітан, відчувши тимчасове полегшення, натиснув сигнал виклику інженера Рольса, кнопка не видала жодного звуку. Грак вилаявся і голосно гукнув:

— Рольсе! — і принишк, не впізнавши власного глосу.

Повітря в кабіні корабля згустилося і, здавалося, букви застрягли в ньому, не долетівши до того, кого кликали.

Проте за мить у дверях вималювався довготелесий силует Рольса з придуркуватою усмішкою і мокрими від хвилювання очима. Очі в нього завжди мокріли, коли він хвилювався і Грак про це чудово знав як і про те, що за цією недолугою зовнішністю ховається найпотужніший інтелект Землі. Чи допоможе це тут?

— Капітане Грак? — він намагався бути ввічливим, аж занадто намагався, — якщо дозволите…

— Залиште ці формальності, Рольсе. Що з екіпажем? Як мої люди?

— Всі живі, — збиваючись і червоніючи, заговорив Рольс. — Серйозних травм немає. Лише Ятуб забив ліктя і вивихнув великого пальця на лівій руці. Орл зараз прикладає йому лід.

Напруження спало з обличчя капітана.

— Може поясните мені, що з кораблем?

На обличчі Рольса застигла мука. Він безпорадно замотав головою. Капітан не витримав:

— Рольсе, я як капітан маю знати, що відбувається з кораблем? Чому жоден пристрій не слухається?

Рольс збирався щось сказати і навіть відкрив рота, але жодному звуку так і не вдалося вирватися з нього.

«Знову ця дурнувата Рольсова скромність, — подумав капітан, стиснувши кулаки. — Ну й характер у хлопця, аби він не був таким тямущим, нізащо з ним не полетів би».

— Якими б серйозними не були ушкодження їх треба ліквідувати, — процідив Грак крізь зуби, — інакше…

Капітан не договорив, бо обличчя Рольса перекосила така гримаса, немовби він об’ївся кислиць.

— Корабель більше не придатний для польотів — вичавив з себе Рольс. — Стрілець А вивів з ладу двигун і всі пристрої.

— О Боже! — Грак підскочив у кріслі і одразу ж безпорадно опустився в нього, — Чому це сталося?

Довготелесий винувато забубонів.

— О 4-й ранку за каліфорнійським часом корабель здійснив потужний стрибок у просторі і мав опинитися на безпечній від Стрільця А відстані. Ми налаштували зонд, аби миттю вхопити світло колапсуючої зірки і повертатися назад, проте ЩОСЬ посилило наш стрибок в сотні раз і ми перетнули володіння Стрільця А, зайшовши за горизонт подій,