Читати книгу - "Брама"

того, що нічого не знайду. Але не був готовий знайти щось дуже пересічне, без жодної винагороди.

Одначе те, що я зробив зараз, було ще більшою помилкою. Я побачив яскравий жовтий спалах на панелі індикатора курсу, а потім усі кольори згасли.

Тонкий звук двигунів посадкового модуля вщух.

Відчуття руху зникло; корабель завмер. На комплексі гічі нічого не працювало, навіть система охолодження.

Поки з Брами-2 відрядили корабель, щоб забрати мене, я вже знепритомнів унаслідок теплового удару, оскільки температура повітря піднялася до 75,0 °C.

На Брамі було спекотно і волого; на Брамі-2 було так холодно, що мені довелося позичити куртку, рукавиці й теплу білизну. У Брамі смерділо потом та каналізацією. У Брамі-2 — іржавим залізом. У Брамі було ясно і завжди повнісінько людей; у Брамі-2 було тихо й лише семеро чоловік (зі мною). Гічі залишили Браму-2 недобудованою. Деякі тунелі закінчувалися глухим кутом із голого каменю, і їх було всього кілька дюжин. Там не вирощували жодних рослин, а повітря вироблялося за допомогою хімічних процесорів. Частковий тиск кисню не перевищував 150 мілібар, а інша частина складалася із суміші азоту та гелію. Цей показник набагато перевищував нормальний земний тиск і через це голоси звучали високо, а я задихався протягом перших кількох годин.

Чоловіка, який допомагав мені вилізти з посадкового модуля і несподівано занурив мене у холодну атмосферу, звали Норіо Ітуно. Це був велетенський марсіанин японського походження з темною шкірою. Він поклав мене на своє ліжко, дав гарячих напоїв і залишив мене відпочивати на годину. Я задрімав, а коли прокинувся, то Норіо вже сидів поруч. Він дивився на мене з повагою (через те, що я угробив зореліт вартістю п’ятсот мільйо­нів доларів) і цікавістю (через те, що знайшовся такий ідіот).

— Я так зрозумів, що вскочив у халепу? — запитав я.

— Гадаю, так, — ствердно відповів Норіо. — Корабель узагалі не працює. Ніколи такого не бачив.

— Я не думав, що зореліт гічі міг таким чином зламатися.

Норіо стенув плечима.

— Броудгеде, ти вчинив щось неординарне. Як ти по­чу­ваєшся?

Я спробував підвестись, а він кивнув:

— Мені зараз дуже ніколи. Давай ти поспиш кілька годин. Можеш? Чудово. Потім ми влаштуємо вечірку на твою честь.

— Вечірку?! — Я найменше очікував почути це. — Для кого?

— Не кожного дня зустрінеш такого хлопця як ти, Броудгеде, — приязно сказав Ітуно і залишив мене з моїми думками. Мені вони не подобалися, тож за мить я встав, надів рукавиці, застебнув курточку і пішов досліджувати Браму-2. Це тривало недовго, оскільки тут не було особливо на що дивитися. З нижніх поверхів лунали звуки вечірки, але вони дивно ширились у порожніх коридорах, де я нікого не зустрів. У Брамі-2 туризм не був популярний, тому тут не працювали нічні клуби, казино й ресторани… не було й гальюна. Через кілька хвилин це питання стало руба. Я припустив, що туалет має бути біля кімнати Ітуно, і вирішив повернутися туди. Одначе там теж нічого не було. Уздовж певних тунелів стояли якісь кабінки, але їх будівництво не закінчено. Там ніхто не жив і тому не спромоглися встановити сантехніку.

Шановний «Голос Брами»:

Чи вважаєте Ви себе розсудливою і неупередженою людиною? Тоді доведіть це, прочитавши цього листа до кінця та обдумавши його. У Брамі тринадцять житлових рівнів. У кожному населеному коридорі по тринадцять кімнат (порахуйте самі). Ви вважаєте цього листа за дурний забобон? Ось докази: Рейси 83-20, 84-1 та 84-10 (обчисліть суму цифр!) були оголошені у списку 86-13 такими, що не повернулися! «Брама Корпорейшн», прокиньтеся! Хай скептики та мракобіси беруть нас на глум. Збереження людського життя залежить від вашого бажання зробити дрібний, але екстравагантний вчинок. Щоб вилучити всі Цифри Небезпеки з усіх програм, нічого не треба, окрім сміливості!

Ґлойнер. Тел.: 88-331.

То був не найкращий день у моєму житті.

Нарешті знайшовши туалет, я мізкував над ним упродовж 10 хвилин і вже ледь не залишив його брудним зі своєї вини. Проте цієї миті я почув звук біля кабінки. Маленька, повненька жіночка стояла там і чекала.

— Я не знаю, як злити воду, — мовив я, перепрошуючи.

Вона оглянула мене згори донизу.

— Ви Броудгед, — зробила висновок жінка й додала: — Чому ви не полетіли на Афродіту?

— Що таке Афродіта… хоча, ні, зачекайте. По-перше, як зливати воду? По-друге, що таке Афродіта?

Вона показала на кнопку скраю дверей, а я ж гадав, що то вимикач світла. Коли я натиснув її, вся нижня частина цілісного резервуара почала світитись і через десять хвилин усередині зостався самий лише попіл. Потім і він зник.

— Зачекайте хвильку, — наказала жінка і зникла у кабінці. Коли вона вийшла, то сказала:

— Броудгеде, на Афродіті є гроші. Вам вони знадобляться.

Жіночка взяла мене за руку й повела кудись. Я не заперечував. До мене почало доходити, що Афродіта — це якась нова планета, яку менш, аніж сорок днів тому, відкрито екіпа­жем із Брами-2 і на якій можна знайти багато чого.

— Звичайно, вам доведеться виплачувати відсотки, — сказала жінка. — І поки що там не знайшли нічого великого, тільки звичайний мотлох гічі. Але там ще є тисячі недосліджених кілометрів, а перший екіпаж із Брами туди вирушить хіба що за кілька