Читати книгу - "Війни художників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кинув на Мессінга погляд з-під лоба, не відповівши на привітання, сказав:
— Сядь!
Ударив долонею по аркушу.
— Якщо правда те, що про тебе говорять, то маєш знати, навіщо ти тут! Якщо ні, то ти шарлатан і можеш іти, — різко сказав Сталін.
Мессінг кинув погляд на аркуш під руками Сталіна. Сказав:
— Я знаю.
Він залишив капелюха на стільці, сів, закинув ногу на ногу і поклав долоні на стіл. Сталін з-під лоба спостерігав за ним. Взяв у руки люльку, потім знову поклав. Жовна заграли на вилицях, видаючи його хвилювання. Мессінг, як і минулого разу, обхопив долонями голову.
— Я бачу…
— Що? — Сталін напружився і нахилився вперед.
— Танки з хрестами перетинають кордон. Падає прикордонний стовп. Горять будинки. У небі літаки. Багато літаків. Десятки, сотні… Падають бомби. Вибухи, вибухи… — голос Мессінга охрип, пальці, що куйовдили волосся, скорчились і затремтіли.
Сталін підвівся. Пройшов по кімнаті.
— Дешева вигадка! Блазень! Улаштував тут виставу! Цього не може бути…
Мессінг теж встав. Нервово пересмикнув плечима, розуміючи, що зараз може вирішитися його доля.
— Дешева вигадка! — повторив Сталін. — Яка пора року була? — він зупинився, вчепившись Мессінгу колючим поглядом в обличчя. Повторив, майже прошипів, роблячи паузи між словами: — Яка… була… пора… року?!
— Літо, — тихо відповів той, пригладивши копицю темного непокірного волосся. Він уже ледве тримався на тремтячих ногах. — Було спекотне літо, товаришу Сталін…
— Дешева вигадка, — сказав Сталін. — Геть! Власик! — вказав пальцем Мессінгу на вихід.
У двері зазирнув Власик. Підбіг до Мессінга, вхопив під руку, виштовхав за двері. На порозі озирнувся:
— У тюрму?
— Ні, — Сталін, не дивлячись на Власика, хитнув головою. — Нехай його відвезуть додому. А ти…
Сталін замовк і важко опустився в крісло. Сказав відсутнім голосом, ніби його думки перебували десь далеко:
— Скажи, щоб готували машину. Я буду вечеряти на Ближній. А якщо не вигадка…
— Що, товаришу Сталін? — обернувся Власик і побачив, що Сталін нерухомо сидить, опустивши плечі, неначе тримаючи на собі величезний тягар. — Ви про яку вигадку говорите?
— Ні, нічого, — тихо відповів вождь, навіть не глянувши на свого охоронця.
Розділ 23Газета «Правда», 6 квітня 1940 року
Трудящиеся Московской области деятельно готовятся к ленинским дням. В цехах заводов, учреждениях идут беседы на темы: «Ленин — организатор и вождь ВКП(б)», «Без Ленина — по ленинскому пути». Проводятся собрания сочувствующих ВКП(б). Для проведення в селах докладов и бесед о жизни и деятельности В. И. Ленина Московский обком ВКП(б) командировал 50 квалифицированных пропагандистов.
В областном Доме партийного просвещения проведен инструктивный доклад на тему: «16 лет без Ленина под руководством товарища Сталина — по ленинскому пути».
6 квітня 1940 року, 02 год. 23 хв.
Москва, Кремль
Старший майор Саркісов розбудив Лілію Гофман серед ночі. Гупав у двері, поки вона не відчинила. Безцеремонно увійшов. Глянув на тендітну постать, що куталася у старенький халат. Наказав одягнути одну з подарованих Берією суконь. Повіз її не в будинок Берії на розі Садово-Тріумфальної й Качалова. Сьогодні Ніно Теймуразівна — дружина Берії із сином, були вдома. Повіз у фешенебельний будинок на вулиці Кутузова, де кілька квартир НКВС використовував для зустрічей з агентами.
У вітальні трикімнатної квартири був накритий стіл, на якому було, здається, все, чого можна забажати.
Лілія увійшла й забилася в куток. Майже відразу увійшов Берія в розкішному синьому халаті. Подивився на неї схвальним поглядом. Задоволено прицмокнув язиком. У синій з блакитним мереживом і глибоким декольте сукні, довжиною трохи нижче колін, що підкреслювала її звабливі форми, вона була чарівною. Сказав, широко посміхаючись і розвівши руками:
— О, сьогодні зовсім інша справа! Ти — розкішна жінка! Навіть очам приємно, — сів на розкладений широкий диван. — Сідай поряд.
Лілія мовчала, дивлячись на Берію з-під лоба, схрестивши руки на грудях, стояла у кутку.
— Слухай, або роби, що я говорю, або зараз Саркісов відвезе тебе у турму, — в голосі Берії лунала досада. — За опір органам НКВС. Там тебе буде мати перший-ліпший охоронець. Вибирай. Те, що прощалося першого разу, не прощається вдруге.
Тремтячи всім тілом, вона наблизилася і сіла на стілець.
— От і молодець. Розумна дівчина. Не тремти. Нарком зовсім не страшний. Хоча зараз ми із цим впораємося інакше.
Він налив їй бокал вина, простягнув — пий.
Вона спробувала відмовитися, але він наполягав — це краще з вин!
Вона надпила до половини, а він одним духом випив до дна і почав жадібно їсти, гучно плямкаючи.
— Ну, чого ти тремтиш? Ану випий до дна!
Він примусив її випити. Терпка рідина потекла у шлунок, і тремтіння справді вгамувалося.
— Ти віриш у комунізм? — раптом, з набитим ротом, запитав він.
Вона, не задумуючись, кивнула і тихо відповіла:
— Так.
— А ти віриш у товариша Сталіна?
Ще один ствердний кивок:
— Так.
— І любиш, я так розумію, вождя й учителя радянського народу — товариша Сталіна, під керівництвом якого країна будує комунізм? — Берія говорив і жував ніжку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.