Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Останній із небесних піратів

Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

157
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 79
Перейти на сторінку:
провартував я тут. Вісімнадцять годин…

— Буває, — байдуже здвигнув плечима Браґкнот і роззирнувся, пильно приглядаючись до двох міст унизу і мружачи око вдалину. — Спокійні були чати? — запитав. — Без придибенцій?

— Без, — буркнув Слеб.

Плескатоголовець кивнув на великі купи дедалі ближчих хмар.

— Заповідається на дощ, — зауважив він. — Моя погодка!

— Що ж, пополощися — я тебе лишаю! — мовив Слеб. — Піду приткну десь голову.

— Прошу дуже, — кинув Браґкнот, повертаючись до товариша. — А я. — Плескатоголовець охнув, глянувши поверх Слебового плеча. — О небеса! Що воно за проява?!!

— Ні, я вже більше не попадуся на твої жартики! — захихотів Слеб.

— Та я серйозно, Слебе! — не вгавав Браґкнот. — Це ж бо… Це ж… — І, схопивши молотоголовця з його самовдоволеною посмішечкою за плечі, повернув його кругом. — Глянь!

Слеб витріщив очі. Щелепа йому відвисла. Цього разу Браґкнот і справді не розігрував його своїми дурнячими витівками. Там і справді видніло щось таке.



— Не може бути! — прошепотів він, трусячись, мов осиковий лист, коли з-під ослони темної, заклубоченої хмари виринув, мов примара, здоровий корабель.

Слеб був ще зелений і зроду не бачив такої дивовижі. Заціпенілий молотоголовець вирячився, не вірячи власним очам, на великого, могутнього небесного корабля, що так зграбно линув повітрям — линув просто до них! Зі своїми великими надутими вітрилами та масивним корпусом корабель видався Слебові таким страхітливим, що… ні, ні, бігме, це не ява, це сон!

— Але як же це? З-звідки? — затинаючись, пробелькотів молотоголовий гоблін. — Чи ж таке можливе? — Він мотнув головою. — Щоб іще й досі літали небесні кораблі!.. Звідки в ката він узявся?

— Байдуже, звідки! — ревнув Браґкнот. — Бий на сполох! Колошкай сторожу! Став гарпуни! Швидше, Слебе! Ми повинні.

Тут Слеб почув різкий посвист, і щось ніби стиха цмокнуло. Він рвучко обернувся. Браґкнот стояв, похитуючись уперед-назад. Плескатоголовець глупів на Слеба очима, сповненими жаху та сум’яття, а пальцями обережно стискав стрілу з залізного дерева, яка збоку вп’ялася йому в шию. У горлянці йому хрипіло й булькотіло. Кров ринула з рани на його чорне вбрання. За мить Браґкнот заточився назад і, перевалившись через край містка, без крику шугнув униз.

Друга стріла свиснула над Слебовою головою і застрягла в широкій балці за його спиною. Третя розбила підвісного ліхтаря. Ще дванадцять, чи й більше, стріл просвистіли в повітрі й задрижали там, де влучили.

— На містки! — ревнув Слеб. — Напад на вежу!

— Що там таке?.. Що діється? — загукало кілька голосів вище й нижче Слеба.

— Ген там! — закричав хтось із вищого містка, показуючи на хмару, що вже огорнула вежу.

— Небесний корабель! — гаркнув ще хтось.

— Він поверта сюди! — загорлав ще один Сторож Ночі, дивлячись у далекогляд. — І в нього важка зброя на борту!

Деренчливо заголосила сирена, потім ще одна й ще. І ось уже по всій Вежі ночі загаласували Сторожі, відповідаючи на заклик до зброї.

Слеб сторчголов кинувся у вежу з містка, де його міг бачити ворог. Незграбно ковзаючи по слизьких дошках, добіг до дверей і перекотився через поріг. І вчасно! Позад нього щось спалахнуло, гучно хряснула деревина. Вогненне ядро з залізного дерева відбило містка обік вежового корпусу, і вся прибудова перевертом полетіла додолу.

Слеб якось зіп’явся на неслухняні ноги. Повітря довкола нього повнилося галасом: командири без упину ревіли й верещали, віддаючи накази та розпорядження. З гуркотом зачинялися двері, бряжчали засуви: секцію за секцією велику вежу ізольовувалося, щоб запобігти впадові ворога. Важкі черевики гупотіли вгору-вниз по східцях — озброєні до зубів Сторожі Ночі у своєму чорному вбранні поспішали на західний бік вежі, щоб відбити напасника — великого небесного корабля.

Серед тієї всієї веремії, того сум’яття ніхто не добачив невеличкого небесного човника, що шугнув крізь темну хмарну крутняву вниз, до супротивного боку вежі…

Ховаючись у хмарі, небесний корабель вивергнув на Башту ночі нову вогняну сальву. Містки руйнувалися і розсипалися на друзки; великі пробоїни вже зяяли у стінах, а там, куди вціляли важкі вогненні ядра з залізного дерева, спалахували невеликі пожежі.

А в самій вежі Сторожі Ночі крутились, як муха в окропі, намагаючись виконувати незліченні команди своїх зверхників:

— Зламану балку поставити на місце!

— Гаси вогонь!

— Заряджай гарпуни!

— Націлюй катапульти!

Поки одні нашвидкуруч латали пробоїни, а інші гасили полум’я водою та піском, громадки найхоробріших вискакували на висунуті назовні бойові платформи, де на цоколях, прикручених до підлоги, стояла важка артилерія. Працюючи по троє, вони заступали на свої бойові пости. Де були гарпунні турелі, один стрибав на сидіння стрільця і наводив бойовий механізм, другий вкладав гарпуна в довге ложе, а третій хапався за колесо збоку від турелі й крутив його. Поволі, мірою того, як урухомлювалася система внутрішніх трибків, повертався і весь механізм. Тоді той третій хапав друге колесо і змінював кут нахилу довгої цівки, наводячи великого гарпуна прямо на небесного корабля-нападника. Щось схоже відбувалося і на обертових катапультах. Після визначення потрібної траєкторії польоту, двоє сторожів підіймали важезного кругляка і клали в метальну «ложку».



— Вогонь! — кричав отаман. А тоді інший отаман, вище, викрикував таку саму команду. І так усе вище й вище…

— Вогонь!.. Вогонь!.. Вогонь!..

Ось Вежа ночі вивергла чергову сальву гарпунів та кругляків на «Небесного гарцівника». Один гарпун влучив у балюстраду правого борту, другий поковзом промайнув по нижньому чардаку. Та ще кругляк зачепив, ковзнувши, корму. Крихітний небесний човен розлетівся б на тріски від такого удару, але могутній небесний корабель, здавалося, й не здригнувся.

Сторожі Ночі знов набили свої метальні пристрої. «Небесний гарцівник» злинув у небо вище. Гарпунні турелі та обертові катапульти швидко змінили приціл.

— ВОГОНЬ!

Друга сальва заподіяла ще менше шкоди, ніж перша; власне, жоден гарпун, жоден кругляк

1 ... 71 72 73 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній із небесних піратів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній із небесних піратів"