Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

1 ст. 309 КК у виді 2 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК повністю приєднати невідбуте покарання у виді штрафу за попереднім вироком і остаточно визначено покарання 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки на підставі ст. 75 КК. Згідно з ч. 3 ст. 72 КК постановлено штраф у сумі 8500 грн. виконувати самостійно. Таким чином, з вироку апеляційного суду не зрозуміло, яке ж остаточне покарання призначено А. за сукупністю вироків[282].

Приклад другий: Вироком суду від 05.04.2006 р. Б., раніше судимого 08.06.2005 р. за вчинення злочинів на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — було засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до штрафу в розмірі 1000 грн. У касаційному поданні прокурор вважає, що суд неправильно застосував кримінальний закон. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору у поданні, відзначив, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню не підлягає й виконується самостійно. Доводи прокурора про необхідність призначення Б., як особі, яка була засуджена до позбавлення волі і вчинила новий злочин у період іспитового строку, покарання у виді позбавлення волі, із посиланням на роз’яснення п. 26 постанови Пленуму, необґрунтовані, оскільки ці роз’яснення стосується питання призначення покарання шляхом складання за сукупністю вироків[283].

Приклад третій: Вироком суду від 19.12.2005 р. В., раніше судимого 11.06.2004 р. за ч. 1 ст. 296 КК до штрафу в розмірі 8500грн., — було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі ч. 3 ст. 72 КК покарання, призначене за попереднім вироком, визначено виконувати самостійно. Ухвалою апеляційного суду вирок змінений, дії В перекваліфіковано на ч. 1 ст. 125 КК та призначено покарання у виді виправних робіт строком на 6 місяців. У касаційному поданні прокурор вважає, що суди помилково не призначили покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК неправильно застосував кримінальний закон. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору у поданні, відзначив, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню не підлягає й виконується самостійно. Тому суд, постановляючи виконувати покарання, призначене В. за попереднім вироком, самостійно, дотримався вимог ч. 3 ст. 72 КК, у зв’язку з чим доводи у поданні про порушення вимог ст. 71 КК при призначенні засудженому покарання за сукупністю вироків є необґрунтованими[284].

Приклад четвертий: Вироком суду від 20.04.2007 р. Г., раніше судимого 02.07.2002 р. за ч. 1 ст. 296 КК до штрафу в розмірі 510 грн., — було засуджено за ч. 1 ст. 186 КК на 1 рік позбавлення волі і на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом повного складання цих покарань призначив остаточне покарання у виді 1 року позбавлення волі та до стягнення штрафу у розмірі 510 грн. Згідно ч. 3 ст. 72 КК перший вирок виконувати самостійно. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, зокрема відзначив, що суд допустив невиправдану суперечність, бо спочатку визнав за необхідне призначити засудженому остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом повного складання призначених покарань, а потім на підставі ч. 3 ст. 72 КК визнав за необхідне виконувати перший вирок самостійно, виходячи з того, що за ним Г. було призначено покарання у виді штрафу[285].

Аналіз цих судових рішень Верховного Суду України свідчить проте, що доводами прибічників першої точки зору (що основні покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають) є:

а) ч. 3 ст. 72 КК не може одночасно застосовуватися зі ст. 71 КК;

б) ч. 3 ст. 72 КК та ч. 1 ст. 71 КК регламентують одне і теж питання, але по-різному його вирішують, тобто між ними існує колізія. В цьому випадку необхідно застосовувати правила, передбачені ч. 3 ст. 72 КК;

в) п/п 7 п. 26 постанови Пленуму не може бути застосований в цих випадках, оскільки він вирішує питання які виникають при призначенні покарання за сукупністю вироків, при застосуванні ст. 71 КК, а не ч. 3 ст. 72 КК.

Тому не випадково, що місцеві суди, не знаючи як же в цих випадках призначати остаточне покарання на підставі ч. 3 ст. 72 чи ст. 71 КК, допускають інші помилки.

Приклад: Вироком місцевого суду від 12.12.2006 р. Н., раніше судимого 10.12.2002 р. за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки виправних робіт з відрахуванням 15 % заробітної плати в доход держави, 18.02.2004 р. звільненого умовно-достроково на 11 місяців 10 днів, — було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК з застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ст. 71 КК з застосуванням ст. 69 КК за сукупністю вироків остаточно визначено покарання у виді стягнення штрафу в розмірі 1071 грн. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд порушив вимоги ч. 4 ст. 71 КК, відповідно до яких, при призначенні покарання за сукупністю вироків остаточне покарання має бути більшим від покарання за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Також судом при цьому порушено вимоги ч. 3 ст. 72 КК, відповідно до якої основне покарання у виді штрафу при призначенні покарання за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягає і виконується самостійно[286].

В постанові Пленуму в редакції від 24 жовтня 2003 р. відповідей на ці питання не було.

На нашу думку,