Читати книгу - "Спартак"

Ця тисяча галлів виявила чудеса хоробрості, вони помирали з усмішками на устах. Щоб урятувати решту від неминучої смерті, гладіатори, що повернулися в табір, піднялися на частокіл і почали метати дротики й камені в римлян у такій кількості, що ті змушені були відступити й припинити бій.

Тоді Орест подав знак сурмити збір і, намагаючись упорядкувати свої легіони, які також потерпали від жорстокого майже двогодинного бою, наказав їм іти до Піверна. Він вітав себе за застосовану ним військову хитрість і вважав, що цей маневр змусить Спартака відійти від Таррацини й наблизитися до Формій.

Але не встиг ще авангард римського війська пройти дві милі Аппієвим шляхом, як пращники з легіонів Спартака напали на лівий фланг легіонів претора, які рухалися у напрямку до Піверна й Рима.

Орест занепав духом. Та все ж наказав своїм військам зупинитися, кинув частину кавалерії проти пращників Спартака й одночасно вишикував чотири свої легіони в такий спосіб, щоб вони були повернені фронтом до Спартака, а два інших опиралися на тил перших, аби бути готовими відбити атаку Крікса, бо Орест розумів, що той знову зробить таку спробу.

І справді, щойно п'ятий і шостий легіони гладіаторів вступили у бій з римлянами, Крікс вишикував свої вельми поріділі легіони (гладіатори мали великі втрати, багато було поранених і вбитих), вийшов зі свого табору й атакував легіони претора.

Бій був жорстоким і кровопролитним. Він тривав близько півгодини, але жодній зі сторін не вдалося домогтися переваги. Раптом на вершинах пагорбів з'явився авангард війська Еномая. Побачивши бій внизу в долині, легіони Еномая з голосними окриками «барра» кинулися на римлян. Ті, оточені з трьох боків, ледве стримували натиск гладіаторів. Незабаром їм довелося відступати у напрямку до Піверна.

Гладіатори кинулися навздогін. Бій був жорстоким: понад сім тисяч було вбито й близько чотирьох тисяч взято в полон. Лише кавалерія майже вся вціліла після бою й сховалася в Піверні, куди за ніч зійшлися виснажені залишки розбитих легіонів. Втрати гладіаторів були теж великі — понад дві тисячі вбитих і стільки ж поранених.

На світанку наступного дня, коли гладіатори ховали полеглих у бої товаришів, претор Анфідій Орест з рештками свого війська стрімко відступив до Норби.

Так закінчився щойно розпочатий другий похід римлян проти Спартака. Ватажок гладіаторів здобув слави грізного полководця. Його ім'я примушувало римлян тремтіти, а сенат — серйозно замислитися.

Через кілька днів після бою біля Фунді Спартак зібрав на військову раду начальників гладіаторів, на якому вони одноголосно визнали, що безглуздо виступати проти Рима — там кожен мешканець був солдатом, і за кілька днів Рим міг зібрати армію чисельністю сто десять тисяч воїнів. Вирішили прямувати у Самній, а звідти в Апулію, пройти через ці області, де гладіаторам тепер ніщо не загрожувало, аби зібрати там всіх рабів, що повстали проти своїх гнобителів.

Здійснюючи цей план, Спартак на чолі свого війська безперешкодно пройшов через Бовіан, вступив у Самній і звідти короткими денними переходами попрямував у Апулію.

Тим часом чутки про поразку претора Ореста під Фунді нажахали усіх мешканців Рима. Сенат, зібравшись на секретне засідання, почав обговорювати питання про те, як покінчити із цим повстанням, що спочатку виглядало сміховинним заколотом, а насправді перетворилося на серйозну війну, що зганьбила римське військо.

Яким було рішення сенаторів, залишилося таємницею, відомо було лише те, що вночі того дня, коли відбулося засідання, консул Марк Теренцій Варрон Лукулл у супроводі деяких слуг, без знаків розрізнення й лікторів, як приватна особа, виїхав верхи через Есквілинські ворота й поскакав Пренестинським шляхом.

Через місяць після бою під Фунді Спартак зі своїм військом розташувався біля Венусія і зайнявся навчанням двох легіонів, один із яких складався з фракійців, а другий — з галлів. Понад десять тисяч рабів цих двох національностей зібралося за місяць із апулійських міст у таборі гладіаторів. Близько полудня Спартаку доповіли про прибуття в табір посла римського сенату.

— О, клянуся блискавками Юпітера! — вигукнув Спартак, і очі його засяяли радістю. — Невже так низько впала латинська гордовитість, що римський сенат зважився почати переговори з мерзенним гладіатором?

А за мить додав:

— О, клянуся великими богами Олімпу, мабуть, я таки зробив у своєму житті чимало важливих і доблесних справ, якщо вони вдостоїли мене такої честі й дали змогу відчути таке задоволення!

І він накинув на плечі свій плащ темного кольору — імператорські атрибути він надягав тільки в урочисті дні, щоб зробити приємність своїм легіонам.

— А тепер накажіть привести сюди цього римського посла.

Посол прибув на преторський майданчик у супроводі чотирьох своїх слуг. Відповідно до звичаю, на очах у них були пов'язки, за ними йшли гладіатори, що вказували їм шлях.

— Тепер, римлянине, ти перебуваєш на території нашого табору, перед нашим вождем, — сказав декан, звертаючись до людини, що називала себе послом.

— Привіт тобі, Спартаку, — упевнено вимовив римлянин. Він зробив привітальний жест, сповнений достоїнства й спрямований у той бік, куди він був звернений обличчям й де, як він припускав, перебував Спартак.

— Привіт і тобі, — відповів Спартак.

— Мені треба з тобою поговорити віч-на-віч, — додав посол.

— Ми залишимося з тобою наодинці, — відповів Спартак. І, звернувшись до декана й солдатів, які супроводжували п'ятьох римлян, сказав:

— Відведіть їх у сусідній намет, зніміть пов'язки з очей і нагодуйте.

Коли декан, гладіатори й супутники посла вийшли, Спартак підійшов до римлянина, розв'язав пов'язку з очей і, вказуючи рукою на дерев'яну лаву, вимовив:

— Сідай, ти можеш тепер безперешкодно розглядати й вивчати табір мерзенних і ницих гладіаторів.

Спартак теж сів. Він не зводив очей з присланого римського патриція. Про те, що це був патрицій, свідчила його облямована пурпуровою смугою ангустиклава.

Щойно фракієць зняв з очей посла пов'язку, він заходився уважно розглядати ватажка гладіаторів.

Обидва мовчали, роздивляючись один одного. Спартак заговорив першим:

— Сідай же. Щоправда, ця лава нітрохи не схожа на курульне крісло, до якого ти звик,