Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

І справді, скоро почалася війна. За три тижні Польща була розтрощена. Коли прийшли гітлерівці, у Польщі не лишилося жодного відомого сіоністського діяча — усі вони завчасно втекли, прихопивши з собою усі власні капітали, а водночас і кошти громадські, зібрані до війни сіоністськими організаціями серед єврейського населення. Якщо врахувати, що в Польщі до війни проживало три мільйони триста тисяч евреїв, неважко уявити, який капітал випорснув разом з сіоністськими верховодами за кордон — у Швейцарію, Англію, Сполучені Штати Америки. А тим часом окупанти в Польщі ретельно реєстрували усіх євреїв, що залишилися. Це здійснювалось під суворим наглядом спеціальних референтів поліції безпеки і СД, які займали посади уповноважених з єврейського питання. Розповсюджувалися чутки: кожен єврей може вільно виїхати в Радянський Союз (сам або з сім’єю), якщо заплатить відповідне мито німецькій владі і купить візу та проїзний квиток. Віза і квиток коштували шалених грошей, та, крім того, треба було давати ще й хабарі сіоністським керівникам, яким німецька влада надала «ініціативу» складати списки, оформляти «клопотання» тощо. Оскільки всі сіоністські лідери ще до війни разом з касами вислизнули з Польщі, то новоспеченим діячам довелося затіяти новий збір грошей і коштовностей — цього разу вже «для евакуації усіх євреїв до Радянського Союзу». Більшість євреїв ненавиділи Гітлера, тому й вирішили за будь-яку ціну емігрувати в Радянський Союз, де нехай і нема приватних лавок, контор, магазинів, зате немає й расової дискримінації. Але для виїзду потрібні були гроші, тому все, що тільки можна було продати, перекочувало на чорний ринок. Сіоністські організації, заохочувані окупаційною владою, розгорнули бурхливу діяльність. В єврейську масу кинули лозунг: «Усі євреї — брати. Бідних кидати напризволяще не слід. Тому заможні євреї повинні фінансувати еміграцію бідних євреїв, а розрахуємося потім». З цією метою провадився так званий еміграційний збір, який мав іти па покриття витрат, пов’язаних з еміграцією бідних євреїв. Але знову сіоністи повернули справу так, що в першу чергу виїжджала єврейська буржуазія: торгаші, підприємці, власники лавок, ресторанів, кафе, перукарень, учені, юристи, лікарі, артисти, спекулянти, валютчики, аферисти і всяка наволоч. З їхніх листів ми скоро дізналися, що прийняли їх у Радянському Союзі як рідних, розмістили и містах України і Білорусії, забезпечили житлом, пристойною роботою, видали безвідплатну допомогу грішми як таким, що постраждали від фашизму.

Усіх нас охопила еміграційна сверблячка — виїхати якнайскоріше! Я продав усе до крихти, навіть кофту з дружини, але цього виявилося замало, щоб одержати візу. Того ж вечора ми посварилися з дружиною. Вона докоряла мені за те, що я колись не вступив у сіоністську організацію, і тому, мовляв, ми лишилися в дурнях. На другий день я відніс останнє — шлюбні каблучки, знаючи, що той, хто віддає золото, можете розраховувати на прихильність і підтримку сіоністів. Але вони, прийнявши дарунок і пообіцявши поклопотатися, усе ж таки пригадали мені, що я колись відмовився від їхньої общини.

Минали дні і тижні. Ми з дружиною вже зневірилися в чеканні. І тут блискавично поширилася нова чутка: радянських німців, які бажають емігрувати в Німеччину, будуть обмінювати на польських євреїв, котрі хочуть виїхати в Радянський Союз. І без ніяких грошей!

Тепер нас охопила справжня лихоманка. Сіоністи вирішили спорядити делегацію до генерал-губернатора Франка з проханням заступництва і сприяння в справі «остаточного вирішення питання еміграції євреїв в Радянський Союз». Для успіху місії було вирішено піднести Франку «скромний» подарунок — купу золота і діамантів на золотій таці. До Франка їх, звісно, не пустили, але за великий хабар влаштували аудієнцію у ад’ютанта генерал-губернатора — молодого есесівського генерала. Він прийняв коштовності, нагородив усіх чарівною посмішкою і пообіцяв передати їхній дарунок за призначенням, а також доповісти про візитерів. Чекати довелося цілий день, а увечері їх відвезли машиною в управління поліції безпеки і СД до іншого есесівського генерала — референта генерал-губернатора і головного уповноваженого з єврейського питання в генерал-губернаторстві. Це був фон дем Бах-Зелевські. Делегації знову довелося добряче трусонути гаманцем, і все пішло як по маслу. Фон дем Бах-Зелевські був дуже веселий і привітний — навіть запропонував стільці, уважно вислухав сіоністських посланців. Бесіда тривала цілу годину. Під час розмови генерал кілька разів виходив у сусідню кімнату, нібито в службових справах, кожного разу чемно вибачаючись. Безсумнівно, він зв’язувався по телефону з вищими інстанціями, погоджуючи зміст переговорів. Нарешті фон дем Бах-Зелевські заявив таке: - Панове! З Радянським урядом у нас тепер справді добросусідські стосунки. І це правда, що є угода на еміграцію радянських німців у Німеччину і на в’їзд польських євреїв до Радянського Союзу. Але одне до другого не має ніякого відношення, бо це не обмін німців на євреїв, а дві різні, самостійні акції. Німці виїжджають з СРСР самі по собі, а євреї виїжджають з генерал-губернаторства самі по собі. Німецький уряд виявив справжній гуманізм до польських євреїв, дозволивши їм виїзд і взявши па себе чималу частку витрат на таку складну операцію. Ви повинні це розуміти. Правила виїзду ніхто не змінював і змінювати не буде. Вони непорушні. Ви скаржитесь, що багаті виїхали, а бідні зосталися. Але ж німецький уряд не зобов’язаний забезпечувати бідних євреїв. До того ж бідні євреї можуть мати багатих родичів за кордоном. А ще в багатьох країнах існують сіоністські організації, зрештою, Всесвітній сіоністський центр. Я не вірю, щоб вони залишилися байдужими до вашої долі, адже польські євреї, як і всі інші, платили чималі внески сіоністським організаціям і мають повне право розраховувати па підтримку своїх братів за кордоном. Ось вам адреси іноземних сіоністських організацій, Всесвітнього сіоністського центру. А ось вам офіційні бланки: напишіть на них листи з проханням надати вам матеріальну допомогу для виїзду з генерал-губернаторства. Ми потурбуємось, щоб ваші листи і списки євреїв потрапили за призначенням якнайшвидше. Нехай шлють валюту, а за нами діло не стане — організуємо все як треба. Ви ж переконалися, що жодному єврею, який правильно оформив виїзні документи, ми не чинили ніяких перешкод. Вони уже в Радянському Союзі, ви читали їхні листи і знаєте, як їх там прийняли. Так що не гайте^часу...

Після такої заяви спеціального уповноваженого рейху в генерал-губернаторстві єврейські делегати тут же, у нього в кабінеті, дружно взялися писати те, що запропонував генерал, додавши списки усіх євреїв, що проживали на той час на території окупованої Польщі. У