Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 62. Одна дракониця, а який переполох навколо

Судячи з м'якого світла ліхтарів в академії, на вулиці панувала ніч, ми з Льотою мчали порожніми коридорами, і на шляху не зустріли жодної душі.
Де знаходиться лікарський корпус я зрозуміло не знала, і знати б не хотіла, але зараз там мій чоловік, і тому я біжала стрімголов за досить швидкою, не зважаючи на габарити, «академією». Пригальмували ми біля невеликої будівлі, пофарбованої в зелений колір, і зайшли всередину. Товстунка притиснула вказівний палець до губ, а я стримала свою спритність і стала пересуватися максимально безшумно.
Черговий лікар зустрів нас за своїм столом: молодий хлопець дрімав, але варто нам було появитися неподалік, як він одразу ж підхопився, з цікавістю розглядаючи нашу колоритну парочку.

- Нічні відвідування заборонені, - спробував нас зупинити, але простіше зрушити академію з місця, ніж переконати мене виконувати його вказівки.

- Вінгед у якій палаті? – Не зважаючи на суворий погляд місцевого правоохоронця, я рушила у темний коридор.

- У четвертій, - махнув на мене рукою лікар і повернувся на стілець за столом, відразу засинаючи. Розумний хлопець.
Я за кілька кроків подолала відстань і встала біля названих дверей, нерішуче смикнувши їх на себе. Блідий і змарнілий, мій чоловік спав неспокійним сном. Кинувшись до його ліжка, я вхопилася в його руку, притискаючись до неї лобом.

«Милий, любий мій», - хотілося кричати, але я лише сильніше стиснула чоловічу долоню, боячись потривожити відновлювальний сон. Я згадала його на тому складі: чорні кайдани на руках і ритуальний кинджал, що врізався в тіло мого чоловіка. Провела пальчиками по його зап'ясті, і почула легкий стогін. Татуювання були на місці, але вони наче вицвіли. Нічого, мій хороший, ми їх повернемо.
Недовго думаючи, я залізла на ліжко поряд з Кілом і акуратно лягла в нього під боком, гаряча долоня чоловіка відразу притиснула мене до себе. Навіть уві сні він намагався бути ближчим до мене.

Х'юмленд. Королівська резиденція
В останні дні почастішали проблеми зі сном, і навіть мої блондинисті іграшки не допомагали, адже пахнули дівчата не так, від них несло острахом та безвихіддю. Амелія шукала б вихід, а не докорялася долі. А ще дружина почала наполягати на передачі влади старшому синові і що їй від мене необхідно? Адже я вручив їй можливість керувати королівством, ні, їй все мало, хоче і корону в мене відібрати.
Думки змішувалися, перестрибували з теми на тему, і монарх розсіяно водив пальцем за документом, який принесли йому для підписання ще вранці. Чомусь слова окремо читалися, а в речення збиратися не хотіли, ще й мій заспокійливий чай закінчився.
Я потягнув руку до дзвіночка, викликаючи в кабінет слугу, але замість Родрігеса до мене підійшов помічник:

- Ваша Величність, новини з Драгонії, - уважно подивився на Роберта і кивнув, дозволяючи йому продовжити. - Найманець мертвий, Вінгед у лікарському корпусі, зв'язок не розірваний до кінця, - кожна новина гірша за попередню.

- А кинджал? – прогарчав на помічника монарх.

- У ректора академії...

- Мене оточують лише ідіоти! Ви хоч якусь одну справу можете довести до кінця!? - Король підірвався, схопивши шкіряну батіг зі столу і з силою замахнувся нею на Роберта.

- Ваша Величність, непередбачені обставини, - спробував виправдатися помічник, з жахом дивлячись на зачарований батіг у руках монарха.

- Які!? - Руки короля тряслися, Герберт Климентійський був готовий власними руками задушити цього недбайливого мертвого найманця.

- Дракониця! Ритуал перервала дракониця! - Час від часу не легше. А цей Вінгед справжній везунчик, і звідки вона там взялася?

- Стайлінги, ти знайшов їх? - Як не дивно, але виплеск емоцій допоміг, і тепер монарх міг тверезо мислити.

- Так, вони досягли північної провінції і оселилися в сімейному маєтку, - коротко відзвітував помічник.

- А що Крижані Лорди? - Одна надія на цих чванливих магів.

- Їх прийняли, Стайлінги тепер під захистом Сімох. - Та вони знущаються! З якого це переляку лорди-самітники прийняли цілу сім'ю людей?

- Знайди спосіб дістати одну з дочок, мені все одно як ти це зробиш, але вона повинна бути в мене, інакше нарікай на себе. Я ясно висловився? - Роберт закивав головою, відступаючи на крок від мене, чортів боягуз! - Можеш бути вільний, - махнув рукою, і помічник відразу пішов.

«Нічого, ти ще сама прийдеш до мене, крихітко Амелія», - посміхнувся своїм думкам монарх.

Північна провінція Х'юмленда, резиденція Сімох

Генріх Стайлінг стояв у приймальні в очікуванні аудієнції у Сімох. Вони всією сім'єю прибули в північну провінцію Х'юмленда ще три дні тому, і чоловік відразу ж подав прохання про захист до Палати Лордів, але відповіді не було. І ось сьогодні вранці за ним прислали посланця і наказали негайно з'явитися до резиденції Сімох. Що так терміново знадобилося від нього Великим Лордам і чому вони мовчали до цього, не відмовивши, але й не погодившись? Запитань було багато, але відповіді можуть дати лише самі крижані маги, тому чоловік стояв і битих півгодини чекав, коли ж його запросять.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍