Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 11.2

Яров стрімко вийшов з кімнати. А усе, що я могла – безпорадно лаятися і метушитися по кімнаті. Залишалася єдина надія на те, що Аден все ж таки здогадається, де мене шукати. Хоча навряд чи йому дозволять навіть зробити крок до цієї кімнаті.

Трясця, ну чому він прийшов один?! Все-таки зарозумілість у вампірів не менша, ніж у перевертнів! Такий впевнений, що впорається зі зграєю вовків, які його ненавидять?! Взагалі я поняття не мала, наскільки сильний Аден Ларес. Він ніколи при мені не демонстрував цього. Але дуже сумніваюся, що його сил вистачить на те, щоб впоратися з цілим поселенням. Так що мої шанси на порятунок просто мізерні.

Запах Адена я відчула хвилин через п’ять. У тому, що це саме його запах, і сумнівів не виникало. Настільки він відрізнявся від інших, які оточували мене в поселенні. Я здивувалася тому, наскільки змінилося моє сприйняття. Якщо раніше, коли приймала лікапін, запах Адена здавався неймовірно приємним, немов вишукані парфуми, то зараз... Терпка, навіть нудотна солодкість, від якої пирхало в горлі. Дідько, невже мій теперішній запах йому так само неприємний?!

І все ж я нагадала собі, що це Аден. Мій коханець. Єдиний, з ким у мене взагалі були серйозні стосунки. Плювати на запах! Та й як тільки виберуся звідси, негайно знову почну приймати лікапін, і все стане, як раніше.

Я кинулася до вікна і одразу відчула, як голову пронизує біль. Клятий альфа і його накази!

Скривившись, все ж не відскочила від вікна, а встала за фіранкою так, щоб мене неможливо було побачити. Біль відступив. Я ж жадібно дивилася на вулицю, де творилося те, що викликало сильну тривогу. Перевертні, ніби пожирачі плоті з фільмів жахів, виходили з будинків і займали всі підходи до будинку альфи. Я відчувала загрозу, яка йшла від них. Різкий, агресивний запах, який ясно давав зрозуміти – Ярову достатньо лише махнути рукою, і вони накинуться на чужинця.

Сам альфа стояв біля хвіртки, широко розставивши ноги і схрестивши руки на грудях. Погляд напружений і похмурий. Як і всі, він чекав.

Я спрямувала погляд у той бік, куди дивилися всі. Хоча в зоровому підтвердженні потреби не було. І так відчувала, що запах Адена стає сильнішим.

Серце пропустило удар, коли я побачила його самого. Зір став гострішим, і я змогла розрізнити кожну рисочку знайомого обличчя так, ніби стояла на відстані двох метрів.

Разюче, як і в цьому плані змінилося сприйняття! І тепер ще більше впадало в очі відмінність вампіра від звичайних людей. Те, наскільки шкіра у нього довершена і ніби нежива. Жодної пори або зморшки. Наче висічена з мармуру. А блискучі очі ще більш, ніж раніше, здавалися двома дорогоцінними каменями, ніби підсвіченими зсередини.

Гарний. Навіть вражаюче-гарний. Але тепер ця краса лякала, а не приваблювала. Щось інше, відмінне від живих. Чуже і вороже. У мене мороз по шкірі йшов при погляді на нього. Тепер я чудово розуміла, чому перевертні недолюблюють вампірів. Вони краще відчувають те, що ті приховують за своєю блискучою оболонкою. Схожі на змій з яскравим забарвленням, якими можна милуватися лише здалеку, але ні в якому разі не підходити близько.

Аден зупинився за крок від Ярова і злегка посміхнувся. Я була вражена його витримкою. Як він може залишатися таким спокійним, відчуваючи ворожість всієї цієї юрби? А в тому, що він це прекрасно відчуває, навіть не сумніваюся!

Але його запах нітрохи не змінився. Значить, страху або тривоги не відчуває. Лише крижаний спокій. Аден виглядав так, ніби увійшов до зали, де зазвичай проходять засідання ради, де його завжди зустрічали з повагою і поштивістю. Відчула мимовільне захоплення і від душі побажала йому і далі триматися з такою ж гідністю. Хоча, схоже, і без моїх побажань Аден справлявся цілком вдало.

– Що вас знову привело до нас, раднику Ларес? – першим порушив мовчання Яров. Судячи по зміні запаху, його роздратував цей нарочитий спокій вампіра.

– Необхідність розмови, – звичним оксамитовим голосом промовив Аден. – Бажано наодинці.

– У мене немає секретів від одноплемінників, – не впустив нагоди познущатися альфа.

– І все ж волів би поговорити в будинку, – анітрохи не збентежився вампір. – Надасте мені таку люб’язність?

Якби в тоні Адена почулася насмішка, це, безперечно, стало б останнім, що він сказав. Але в голосі вампіра звучала лише холодна ввічливість. Яров зціпив зуби і все ж махнув рукою, запрошуючи непроханого гостя до оселі.

Навіть після того, як вони обидва зникли всередині, перевертні не розійшлися. Я усвідомлювала, що всі вони, як і я, напружують слух, щоб почути кожне слово, сказане вампіром. Все ж таки іноді від таких умінь перевертнів є сенс. Інакше б я від цікавості померла, гадаючи, про що вони там говорять.

Підійшла до дверей, щоб чути ще краще, і налаштувалася на звуки внизу. Судячи по кроках, Яров повів Адена в свій кабінет. Двері закривати демонстративно не став.

Я завмерла, уся перетворившись на слух, намагаючись не пропустити жодного слова з їхньої розмови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍