Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Єдине, розпочинати можна буде тільки в серпні. Поки вакансія ще зайнята.

— Однаково вітаю, — і навіть не засмутився, ніби не здивувався. — Коли до Пампушка підеш?

— Коли буду впевнена, що тут усе вдалося…

Гліб знову замовк. Тепер Настя могла б з упевненістю зазначити — напевно, насупився — незадоволений.

— Гаразд, увечері поговоримо, я о восьмій заїду.

І завершив розмову, попередньо вислухавши її згоду й попрощавшись. Увечері неодмінно знову буде згадана вічна тема її роботи в Метелику, і всоте Насті складно буде пояснити, що брати гроші від нього вона не може, що піти в нікуди поки теж, що в його офісі їй робити нічого. І всоте він буде злитися, але миритися. На це вони витратять добрих пів години, зате решта часу пройде із повним задоволенням.

Найчистішого кайфу через те, що вони поруч, він доторкається, його голос відгукується вібраціями десь у грудях, що від його поглядів танеш, а в обіймах плавишся.

І навіть вже не важливо, куди вони підуть — у кіно, театр, ресторан, гуляти в якомусь парку або як два дурні-переростки кататися на вітчизняних чи американських, чи то російських гірках.

Це однаково буде задоволення, яке викликає більшу залежність, ніж будь-який наркотик.

Вслід за сином, з хвилинною затримкою, у кухню увійшла вже Наталя, яка встигла переодягнутися в домашнє, увімкнула чайник, повернулася до дітей.

— Знаєте, мені співбесіду проводила така цікава жінка… Марина. Вона, напевно, трохи молодша за мене, але виглядає… Є люди, яких роки не беруть, це про неї. Дуже ефектна жінка, от тільки…

— Що? — першим цікавість виразив Андрій.

— Була б я чоловіком, напевно, дивилася б, а підійти не ризикнула.

— Чому?

— Дуже вже… гостра, уїдлива… І погляд такий, і манера спілкування. Хоча, як потім з’ясувалося, — вона дружина одного із засновників. Отже, хтось усе ж ризикнув.

— Це вона з тобою, уїдливо й гостро говорила, чи що? — 'допит' продовжував проводити Андрій.

— Ні, зі мною дуже чемно, делікатно, по-діловому. Просто, коли ми спілкувалися, до неї заходив директор, і от із ним… — Наталя усміхнулася, згадуючи ту невелику суперечку.

— Той, який її чоловік? — Настя зрозуміла, що починає плутатися.

— Ні, цей — пасинок. Син чоловіка.

— О господи, — Туся закотила очі, прощаючись із будь-якими надіями щось зрозуміти. — І це ти теж від них усе дізналася?

— Я потім, після співбесіди, ще годину знайомилася з колективом, Настусю. Тепер відчуваю себе… як це у вас кажуть… в темі? Ну ось, тепер я в темі.

Діти усміхнулися, схвально киваючи. Коли мати в темі — це, безперечно, круто.

— Так, я не зрозумів, вона тобі сподобалася чи ні?

— Хто, Марина?

— Ну так.

— Нууууу… — жінка задумалася, знову прокручуючи в голові спогади ранку. — Так, — усміхнулася, повторюючи за сином. — Думаю, спрацюємося. Колектив у Самойлових непоганий, атмосфера…

— У кого? — Настя виринула з думок, перепитуючи.

— У Самойлових… Прізвище керівництва. Леонід Самойлов — засновник, Марк Леонідович зараз керує, а Марина, дружина Леоніда, головний бухгалтер. А що?

— Ні, нічого, — Настя похитала головою, прикусивши зсередини щоку, щоби не усміхнутися. А треба б злитися! Дуже-дуже злитися на Імагіна, який вліз туди, куди не просили.

Настя відмінно пам’ятала підпис на одній із фотографій тієї виставки. Дуже вже багато Самойлових у її житті останнім часом. Дружина друга Імагіна, тепер весь склад дирекції у фірмі, яка !сама! запросила Наталію на співбесіду… Якщо висловлюватися зовсім уже попсово: 'збіг? Не думаю'. От і Настя не думала.

Узяла зі столу телефон, набрала Імагіну повідомлення.

'Придумай до вечора, будь ласка, чітке пояснення того, що новим директором моєї мами, здається, буде той самий друг…'

Він відповів швидко, ще й зі смайликом: 'пояснення вже готове, маленька, цілую'.

Ось так от, не києм, то палицею, Гліб, схоже, розв'язував проблеми, які його хвилювали. І не розлютити цілком, не образишся, та й навіщо? Залишається тільки дякувати. Але дякувати краще особисто й багаторазово.

***

Прочитавши її повідомлення, відповівши, Гліб ще довго усміхався, продовжуючи тиснути численні руки численним найважливішим персонам.

А подумки сам себе хвалив — ну молодець же! Молодець! Зателефонував Марку, запитав, чи не потрібен їм бухгалтер, вислухав уїдливий жарт щодо того, що від його, Глібових, математичних здібностей, Марина навряд чи буде в захваті, а потім назвав прізвище, поручився за жінку, як за чудового фахівця, без якого фірма Самойлових просто пропаде. Зрештою, Марк пообіцяв, що щось придумає. Схоже, придумав дуже швидко. А хвилин десять тому зателефонував і сказав, що якусь Веселову на роботу вони взяли, і тепер він щиро сподівається, що саме ту, про яку просив Гліб.

А ще сам Гліб тепер трохи в боржниках, і цей борг доведеться відпрацьовувати страшним чином — погоджуючись на роль хрещеного батька майбутнього чада Самойлових. Він погодився.