Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Потім зателефонував Насті, переконався — ту. Трохи, звичайно, напружив той факт, що взяли на роботу з відстроченням, але що для нього якихось пару тижнів, якщо він уже кілька місяців живе з нав’язливою думкою? Йому дуже не подобається, що Настя досі працює в Метелику, але врешті-решт, саме завдяки цьому вони й познайомилися, знайшлися, а тепер не можна її втратити, тиснувши, давлячи та вимагаючи. Потрібно просто запастися терпінням й дочекатися, коли піде сама. Ну і трошки підштовхувати до цього. Наприклад, знайду роботу для мами, або…

На жаль, знайомих із танцювальними студіями для дітей у Гліба не було, але в цьому напрямі він теж активно працював.

А ще смакував, коли настане той момент істинного задоволення, і його метелик буде танцювати лише для нього. А він неодмінно настане.

***

На вокзал було вирішено їхати на таксі — штовхатися із сумками в метро ввечері в п’ятницю — остання справа.

Настя влаштувалася на задньому сидінні, поряд з Андрієм, з усмішкою вдивляючись у вогні вечірнього міста. Вона відчувала себе до божевілля добре. Так, ніби зібрались не проводжати, а особисто відправитися в довгоочікувану далеку подорож.

Мабуть, уся річ у тім, що вона вже майже місяць у цій самій подорожі. У подорожі по невідомій країні, на ім'я Гліб.

З часів їхнього першого побачення пройшло вже двадцять днів, скоро перша визначна дата, але з кожним днем ​​стає все більш зворушливо, незвично, добре…

Вони побували в десятці ресторанів, на всіх прем’єрах, будь-то кіно чи театр, каталися на дитячих атракціонах, на дорослих теж, брали участь у велосипедному проїзді, організованому якоюсь громадською ініціативою, вподобали собі кілька лавок у парках, ще раз підіймалися на Настину гору, Глібів дах.

Трохи сперечалися, завжди мирилися, потрапляли під дощ, під ним же цілувалися, їли морозиво — тонни морозива, вивчили, яке любить він, яке вона.

Настя знала, що він не п’є, Гліб знав, що Настя терпіти не може болгарський перець.

Їхнє листування було забите дурницями й ніжностями, які Туся іноді бралася перечитувати, а потім відмовлялася від ідеї через неможливість читати це без сміху із рохканням та почервонілих щік.

Гліб завжди забирав її після зміни в Метелику, вона завжди дякувала йому за це і просила відвезти додому. У нього у квартирі вона досі була лише раз — повністю без пам’яті. Він же в її ще не був жодного разу — поривався, але все якось не вдавалося.

Імагін щиро хотів познайомитися з Настиною мамою. Настя теж цього хотіла. Не заочно, наприклад, показавши загальну фотографію, а так, щоб Наталя могла переконатися — він надійний, хороший, і її дочка в нього по вуха закохана.

Вони вже двічі намагалися зібратися на спільну вечерю — кожен раз не вдавалося, кілька разів Гліб проводжав Настю до самих дверей під’їзду, з чітким наміром напроситися в гості, але в останній момент йому телефонували, доводилося терміново мчати в справах.

Настя засмучувалася, але ненадовго. А сьогодні…

Сьогодні Гліб мав приїхати на вокзал, щоби провести Наталю Олександрівну з Андрієм на поїзд.

Взагалі, він мав сам же їх завести, але знову не судилося — завтра поїхати мав і він, у відрядження на тиждень, тому сьогодні розгрібав аврали на роботі. Зателефонував о шостій, вибачився, сказав, що додому за ними вже не встигне, але на вокзалі зустріне точно, і вони, нарешті, познайомляться. Нарешті Настя покаже свого хлопця найріднішим. А потім побачить, як мама розглядає його з побоюванням, але лагідно, а Андрій вивчає серйозно, потім киває. Вони не можуть його не схвалити. Немає у світі людини, якої Гліб не зачарує. Якщо не брати до уваги її саму, яка протягом місяця тріпала йому й собі нерви, опираючись невідомо навіщо.

— Алло, — вкотре Гліб зателефонував, коли вони вже увійшли в будівлю вокзалу, попрямували до ескалаторів, які були місцем зустрічей усіх часів і народів.

— Насте, я, здається, застряг…

З’ясувалося, що з офісу виїхати він встиг, та тільки субота — не той день, у який ввечері можна покладатися на те, що доберешся швидко. На що покладався Гліб, одному Богу відомо, але Імагіновий план провалився — він щільно засів у корку, якого кінця і краю не видно.

— Я дуже постараюся встигнути, але якщо раптом…

— Добре, тільки не жени, — Настя завершила розмову, пробачливо усміхнулася, дивлячись на маму.

— Що сказав?

— Стоїть в корку, спробує не запізнитися.

— Ну й добре, часу ж ще багато, так? Через скільки посадка?

Андрій, який повернувся від табло, на яких висвічувалася інформація про потяги, авторитетно оголосив, що через двадцять хвилин, і часу ще гора.

Правда, промайнув він швидко. Настя слухала мамині настанови, поглядала на величезні вокзальні двері, перевіряла телефон, двічі відповідала на дзвінки Гліба, який то рухався, то знову зупинявся, не знала, плакати чи сміятися, хвилюватися через від’їзд рідних або через те, що зустріч знову під загрозою.

Зрештою, довелося вийти на перон, знову зателефонувати Глібові, сказати, що чекати вони будуть уже там, а потім простежити за тим, як зупиняється склад, занести у вагон сумки, пройти паспортний контроль, знову спуститися на перон, тепер уже без нічого.