Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

13.4

Коли я, ледве діставшись своєї кімнати, впала на ліжко та пірнула у сон без сновидінь, за вікном був день. Начебто.

Коли далекий звук, схожий на гуркіт грому, висмикнув мене з темної глибини цього сну, за вікном палала вечірня зоря. Принаймні, так мені здалося спочатку — надто яскравим та теплим було це світло. До того моменту, доки я не згадала, що вікно моєї кімнати виходить явно не на захід. Я жодного разу не бачила сонця крізь шибки. 

Підскочивши з ліжка — і звідки тільки сили взялися — наближаюсь до вікна і бачу…

Вогонь. Вся лінія горизонту охоплена полум'ям. Я заворожено спостерігаю за тим, як вогняні струмки збираються в ріки та течуть в напрямку замку. Відчуваю, як тріпотить серце від спостерігання за тим, як язики полум'я намагаються досягти самого неба. Разом із цим, видовище викликає в мене тривогу, думки в голові починають метушитися, як рій стривожених бджіл. Згадується шелестливий шепіт в голові та втрата контролю над власним тілом. Я мимоволі торкаюся амулету між грудей. Його холод трохи заспокоює і допомагає продумати подальші дії. 

Треба найти Темного Лорда. Хоч він і казав, що в цій кімнаті мені буде безпечніше, але… Чуття чомусь підказує мені, що треба його знайти. Просто для власного спокою. Поряд із ним напевно буде безпечніше. 

Але спочатку треба вдягтися. А перед цим було б непогано помитися, бо сил на це перед сном мені просто не вистачило. Але, зиркнувши в бік підсвіченого полум'ям вікна, я розумію, що купання може й зачекати. Та й дедалі сильнішим стає відчуття того, що час стрімко спливає і я можу не встигнути зробити… щось. Десь. І невідомо — навіщо. На диво неприємне відчуття.

Я прямую до шафи з тканиною, лише тепер дорогою помітивши знайомий столик на коліщатках. На ньому розкладено нарізані фрукти та свіжі овочі. І дуже багато зелені — такого ніколи не було. Цікаво, з чого б це?

Втім, їсти мені зараз взагалі не хочеться, тому я навіть не сповільнююсь, аби пошукати ласий шматочок. Тривога продовжує квапити мене, через що я навмання хапаю два найближчі до мене відрізи тканини — напівпрозорої чорної — накидаю їх на плечі та підперезуюсь третім, який виявляється теж чорним, але трохи щільнішим. 

Підлогою прокочується дрібне тремтіння, ніби величезний звір сіпає хутром і намагається відігнати надокучливу комашку. Я завмираю, перечікуючи це неприємне відчуття. І тим часом дивлюсь в дзеркало, мимоволі помітивши, наскільки зблідла моя шкіра за час перебування тут. А от волосся ніби навпаки — стало ще яскравішим. Нашвидкуруч причесавши його пальцями та закинувши за спину, я розвертаюсь в бік дверей до купальні. 

Покої Темного Лорда по сусідству — звідти почнеться мій пошук їхнього власника. До того ж, було б непогано навідатися до нової наложниці, раптом її безпорадний стан ще не минув, і вона потребує допомоги. Або хоча б чиєїсь присутності, тому що відчуття від того, як здригається підлога під ногами, я і сама б не назвала надто приємними. Мені б на її місці було б дуже моторошно.

Відкривши двері до купальні, швидко наближаюсь до входу до покоїв Темного Лорда. Стулка, як і завжди, з'являється неквапливо — цього разу навіть якось занадто, як на мою думку. Штовхнувши двері, я бачу знайому кімнату, і в її центрі…

Палає смарагдовим полум'ям коло. А в колі лежить чаклун. Виглядає так, ніби він стояв навколішки, та так і впав вперед, долілиць. 

Він не рухається та, здається, навіть не дихає. Хоча я не пам'ятаю, чи дихав він взагалі, коли перебував у… не надто живому стані. А ще мені здається, що йому зараз кепсько — рука на підлозі виглядає білою, наче крейда. Навіть ще білішою — я бачу темно-сині жили під смертельно-блідою шкірою.

Схоже, йому вкрай кепсько. І було б непогано допомогти...

Але як?

Зробивши обережний крок, я помічаю, що окрім нас двох в кімнаті більше нікого немає. Нова наложниця вже пішла до себе?

Крок за кроком я наближаюсь до кола, що продовжує палати смарагдовим полум'ям. З огляду на його висоту та яскравість, я б мала відчувати тепло, але… Не відчуваю нічого. Виходить, воно чаклунське?

Втім, хто б сумнівався.

Я знову чіпляю якусь склянку на поличці, вона з брязкотом падає, але Темний Лорд не реагує на звук. І єдина думка, що з'являється в моїй голові — перетнути це дивне коло та торкнутися до нього, аби віддати йому частину своїх сил. Але чи безпечно це? Раптом смарагдове полум'я спопелить мене?

Черговий поштовх. Замок гуркотить, наче пробуджена з глибокого сну невдоволена величезна істота.

Де Айна? Чи робить вона щось, аби захистити замок та допомогти Темному Лорду?

Втім, ці питання швидко вилітають з моєї голови. Я помічаю, як пальці чаклуна повільно згинаються, а нігті дряпають камінь підлоги у безсилій спробі… щось зробити. Навіть знесиленим, він намагається чинити опір демонам.

Я маю йому допомогти.

Розуміння цього — таке ж природне, як і те, що я маю народити йому дитину. Воно з'являється десь із глибини душі, не пояснюване логічно і жодним чином не обґрунтоване. Я просто розумію, що це буде правильно.

Тому, відкинувши сумніви, перетинаю окреслену смарагдовим полум'ям межу, сідаю на підлогу поруч із чаклуном і торкаюся його крижаної блідої руки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍