Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 16.1

Білявка стиснула руки. Її очі заблищали. Самотня сльоза покотилася по шкірі, але вона не ревіла в істериці, а стримано приймала те, що відбувалось.

— Ти не станеш щасливим після моєї смерті. Коли ти отримаєш мою душу, совість отруїть твоє нове життя, — прошепотіла дівчина і заплющила очі.

Так, не було гарантій, що моє життя заграє новими барвами і в ньому з'явиться хоч якийсь сенс. Але я вже був мертвий. Усередині мене була нескінченна прірва. Мені не було що втрачати. Залишався лише один шанс на хоч якесь, але життя, і я мав намір ним скористатися.

Вдихнув, видихнув. Зібрався з духом і вже хотів запустити вогняні кулі до центру кола, але зупинився. Я дивився на м'які риси обличчя дівчини і розумів, що всіма цими розмовами лише готував себе до неминучого. А тепер завмер і знову тягнув час, дивлячись на прив'язану до кіл на підлозі білявку. Не наважувався зробити те, що мав.

Мені було гидко від себе. Від того, що я з нею вже зробив. За це ненавидів себе ще більше.

Цієї миті зрозумів, що іноді поряд з нею просто жив і отримував від цього задоволення. Без планів, стратегій, користі, брехні. Всього лиш знаходився там і поділяв з нею мить. Зізнався собі й у тому, що вже перестав бажати їй зла, а навпаки — хотів для неї кращої долі. Але все це не мало сенсу, оскільки для мене не було шляху назад. 

Я його не бачив.

Відвернувся, перевів подих, різко обернувся, замахнувся і знову завмер. Тіло не підкорялося розуму. Воно відмовлялось виконувати накази, ніби якийсь блокатор не дозволяв йому зробити задумане.

— Чорт! — люто процідив крізь зуби.

Мене дратувало власна нерішучість. Заради цього моменту я жив! Заради нього витратив більшу частину свого існування! Я не міг усе кинути через якусь білявку! Злість гарячим потоком розлилась по тілу.

«Що вона зробила зі мною? Я безжальний монстр, якому начхати на життя інших! Контроль, контроль. Я повинен повернути контроль».

До скрипу в зубах стиснув щелепу, відкинув усі почуття, зосередився на цілі, відвів погляд і, не думаючи ні про що, крім бажаного, жбурнув вогняні кулі. Пролунав гучний звук, схожий на вибух, а потім повисла задушлива тиша, в якій чулося лише моє важке дихання і шалений стукіт серця.

Все змінилось.

Я не поспішав підводити погляд. Знав, що побачу і що це означатиме. Але від реальності не втечеш. Повільно підняв очі і зустрівся з жорстокою правдою. З переляканими, приголомшеними, широко розкритими блакитними очима. А над ними на землі виднілися два потемнілі сліди від вогняних куль.

Хейлі

Мені не вірилося у те, що відбувалося зі мною. Спочатку Ітан... тобто Ейден ніс якусь нісенітницю про Бога, ангелів і демонів. Мені здавалося, що він марить або збожеволів, але з його розповіддю все стало на свої місця. Наш зв'язок, тяжіння, мої здібності. А потім його руки почорніли і запалали. Очі стали темними, як безодня, а райдужка палала яскравим вогнем. Мій мозок перестав розуміти, де правда, а де вигадка. Все це було як уві сні. Я вдивлялася в нього, намагаючись зрозуміти, чи мені це не здавалося. Не встигала перетравлювати все, що він казав, лише втовкмачувала на згадку кожне його слово і дію.

Коли він став переді мною, зрозуміла, що настав мій кінець. Із чорних кінчиків пальця йшов вогонь, утворюючи кулі з язиків полум'я. Вони загравали один з одним і притягували погляд. Настільки прекрасні і небезпечні.

Так виглядала моя смерть.

Щось подібне я бачила на парковці біля квіткового магазину, але Ейден переконав мене, що це була лише гра підсвідомості, яку спровокував легкий струс мозку.

Заплющила очі, попрощалася з Хенком, Рене, Тімом, Тіною і просила навколишній світ оберігати їх. Ейден не поспішав. Щось його зупиняло. Здавалося, що всередині хлопця відбувалася справжня війна, а потім він наважився.

Полум'яні кулі зірвалися з його рук і рушили в мій бік. Гаряче повітря залоскотало шкіру і промайнуло повз. Потім пролунав гуркіт. Я боялася поворухнутися і розплющити очі. Я мала померти, але досі відчувала биття серця.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍