Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

- Лукасе!..

- Ти беззахисніша за немовля, Айшес! – вигукнув Лукас роздратовано.

- Ти що ти! Згадайте нашу першу зустріч, Ваша світлосте! – із викликом промовила Айшес.

Лукас глибоко вдихнув.

- Айшес, це небезпечно… я сказав, що ти можеш поїхати і допомогти своєю магією, але я мав на увазі те, що ти не робитимеш нічого, що поставить під загрозу твоє життя…

- Моя магія не допоможе, поки навколо маєтку бар’єр, - сказала дівчина, - Лукас, я можу себе захистити і ти це знаєш, дозволь мені піти разом із Персією.

- Але ж ти… така добра, Айшес, - Лукас простягнув до неї руку.

- Лукасе, я герцогиня елібрійська, - раптово голос його дружини став дуже гучним і впевненим, - і це мій обов’язок, захищати інтереси Елібрії. Я не ховатимусь за твоєю спиною, поки наші люди битимуться!

- Айшес…

- Ми зруйнуємо бар’єр, - впевнено сказала дівчина.

Погляд герцог був важким, але от Тревор навпаки, аж засяяв.

- А ви смілива, Ваша світлосте, - сказав він, ледь посміхнувшись.

- Персія, своїм життям за неї відповідаєш! – суворо промовив Лукас.

- Присягаюсь! – кивнула Елетта, - ніхто не торкнеться Її світлості.

***

Герцогський батальйон наближався до маєтку Вієрте. Чим ближче вони підходили, тим більше вогнів запалювали на стінах. Лукас і Тревор переглянулись. Війська крон-принца вже мали підійти до столиці і почати штурм палацу. А значить, у маєтку Вієрте на них чекали. Батальйон зупинився перед брамою. Герцог поглянув на вартових маєтку.

- Ви хто такі?! – крикнув один з них, - забирайтесь геть!

- Ну що ви, - глузливо промовив Тревор, - і це так у домі Вієрте вітають любого зятя? До вас прибув сам герцог елібрійський, Лукас Сіаль.

- У нас наказ нікого не пускати!

- От дивина, - посміхнувся Тревор, - а у наказ увійти.

- Якщо не заберетесь, ми застосуємо силу! Лучники!

- Тихо, Тео! Що тут відбувається?

- Капітане Фейт! Тут… химери!

- Он воно як?

На брамі з’явився Ерік Фейт. Він поглянув на Лукаса і посміхнувся.

- Кого я бачу… - сказав він, - Ваша світлосте.

- Капітане, - Лукас кивнув йому, - радий вас бачити.

- За інших умов я б, напевно, відповів тобі взаємністю. Хоча, не приховуватиму, я радий, що ти живий і в тебе все гаразд.

- Капітане Фейт, - герцог подивився своєму вчителю в очі, - ви знаєте, що планує граф? Ви підтримуєте його?

- Не важливо, підтримую я його чи ні, - похитав головою Ерік Фейт, - він мій повелитель. Я присягнув йому.

- Але ж ви розумієте, що це божевілля!

- Розумію. Але це нічого не змінить.

- Тоді, на нас чекає битва, капітане?

- Чесна битва, герцогу Сіаль.

- Хай буде так. Батальйон! Готуйся!

***

Айшес і Персія, у супроводі ще чотирьох лицарів, лишили коней у лісі і під маскувальними чарами Елетти прокралися до садової стіни маєтку. Проникнувши у сад, Айшес на мить зупинилась і огляділа сад. Саме цей куточок, який майже не доглядав садівник, завжди був для неї найзатишнішим місцем у всьому світі. Тут вони завжди ховалась від рідних, тут вони з Лукасом читали книги один одному в голос, тут проводили найбільше часу. Тут завжди цвіли троянди. Зараз же це місце було припорошене снігом і виглядало дуже самотнім.

- Міледі? – тихо покликала її Персія, - все гаразд?

- Так, - кивнула Айшес, - ходімо, нам сюди.

З боку центральної брами почувся шум. Значить, Лукас з військом вже розпочали наступ. Майже вся варта мала бути біля брами, тримати оборону. Так і було. Наказавши лицарям лишатися і охороняти шлях відходу, Персія та Айшес без проблем проникли у маєток. Рухаючись коридором до кімнати чаклуна, Айша намагалась сфокусуватися на своєму завданні і не відволікатися на спогади. І це, варто зізнатись, було дуже легко. Не зважаючи на те, що вона народилась і виросла в цьому маєтку, вона ніколи не почувала себе тут як вдома. Здавалось, тут ніколи не було для неї місця.

- Нам потрібно пройти через батьків кабінет, - прошепотіла Айшес, - у нього бів свій власний хід до кімнати чаклуна.

- А якщо ваш батько у кабінеті?

- Не думаю, - похитала головою Айшес, - він хоч і не воїн, але має гордість. Думаю, він буде на виду у свого війська, щоб підтримувати їх бойовий дух.

У кабінеті дійсно було порожньо. Айшес і Персія одразу почали шукати двері, але пошук був безуспішний.

- Тільки час витратили, - прошипіла Айшес, - тепер доведеться обходити… я була впевнена!..

- І ти мала рацію, - двері кабінету тихенько відчинились і на порозі з’явилась графиня, - чомусь мені здалось, що знайду тут когось. Не думала, що це буде ти, Айшес.