Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

- Мамо… - Айша скинула руку, приготувавшись застосувати магію до того, як графиня зчинить галас.

Але Елеонор мовчала. Вона зачинила за собою двері, поважно пройшла кабінетом і сіла у велике різне крісло. Місячне сяйво і світло вогнів освітило кімнату.

- І все ж таки, ти дуже на неї схожа. На жінку, яка тебе народила… - промовила графиня з прикрістю.

- Що ви?.. – Айшес здивовано поглянула на матір, - ви про що, мамо?..

- Ми завжди казали, що ти копія своєю бабусі, - голос Елеонор трохи захрип, - я і себе намагалась у цьому переконати. Але, коли ти дорослішала, волосся твоє ставало все більше схоже на перли, а очі… такі світлі, чисті…

- Я вас не розумію! – похитала головою Айшес, - якщо ви тягнете час, то я просто!..

- Ти знаєш, чому твій батько ненавидить химер? О… я кохала твого батька. Так сильно кохала… не зважаючи на те, що наш шлюб був цілком і повністю за домовленістю наших батьків, я змусила себе покохати його. Я переконала себе у тому, що в цьому і є сенс мого життя. Покохати його, народити йому дітей… твій батько був одержимий нею… дівчиськом із Смарагдового лісу…

- Ваша світлосте, ми не маємо часу… - спробувала втрутитись Персія, але Айша її зупинила.

- Вона була така гарна… така чиста і цнотлива… у неї вже був коханий. З роду химер…елібрієць, якому вона була обіцяна… він був звичайним юнаком, із звичайної родини, як і вона… вони не були аристократами. Але твій батько не стерпів відмови. Він викрав її… а коли її коханий спробував її врятувати, він вбив його в неї на очах… - Елеонор запнулась, було видно, що говорити їй важко, - і навіть після цього йому було не достатньо оволодіти нею. Він жадав її любові, її визнання, а вона жадала вкоротити собі віку… відмовлялась від їжі, води… весь свій час, він наче зачарований, проводив у її кімнаті… а до мене приходив лише вночі, виконати свій подружній обов’язок… ми з нею завагітніли одночасно… і в одну ніч народили… він був у її постілі, коли вона народжувала, не біля моєї… наш первісток, хлопчик… був таким гарним… таким маленьким… він помер у мене на руках ще до світанку… Регулус його навіть не бачив… та він навіть не плакав за ним! Вся його скорбота була не для нього…

Елеонор відвернулась до вікна. Голос її тремтів.

- На світанку померла і жінка, що тебе народила… пологи виснажили її і без того ослаблене тіло… думаю, вона возз’єдналась із коханим… і мій чоловік… мій коханий чоловік… вив наче дикий звір за дівкою, яка ненавиділа його більше за все на світі! І не проронив ні сльозинки за нашим малюком… - продовжила Елеонор, губи її викривила болісна посмішка, - а потім мені принесли тебе. І наказали виховувати, як рідну доньку, тому що ти унаслідувала родову магію. Така була версія для бомонду… я народила дівчинку, яка анітрохи не була схожа ні на мене, ні на Регулуса… і все своє бісове життя він винуватив химер у тому, що одного разу він не отримав бажане…

- Це безумство, - прошепотіла Персія, - він божевільний.

- Навіщо ви мені це все розповіли? – рівним тоном запитала Айшес.

- Я знаю, чому ти тут, - графиня подивилась на дівчину, - і знаю, що скоріш за все, судитимеш нашу родину саме ти. І ти маєш знати правду. Твій батько поставився до тебе несправедливо ще до твого народження. Вся родина Вієрте була до тебе жорстока і несправедлива. Мені шкода, що я не змогла зупинити його. І ще більше я шкодую, що не змогла полюбити тебе як рідну.

- Це ви так намагаєтесь пом’якшити своє покарання?! – прогарчала тихо Персія.

- Анітрохи… - посміхнулась графиня, - просто хоч раз у житті я хотіла побути чесною… шафа у кутку. Третя поличка, восьма книга зліва.

Персія з осторогою наблизилась до шафи і потягнула книгу. Шафа клацнула і від’їхала в сторону, відкриваючи прохід у стіні. Елетта обернулась до графині. Та обернулась обличчям до вікна і мовчки дивилась у небо. Вона не тікала і не намагалась їм завадити. Айшес підійшла до Персія, наостанок обернувшись до графині.

- Дякую… мамо, - прошепотіла вона.

Темним коридором вони нарешті дійшли до кімнати чаклуна. Персія оголила леза своїх кинджалів і одним ударом ноги вибила двері. Печать бар’єру сяяла яскраво, захисна пентаграма була виконана ідеально. Але у кімнаті нікого не було.

- Це підозріло, - звузила очі Персія, - лишити бар’єр під захисними чарами і без нагляду? Не розумно.

- Дивно… - Айшес окинула поглядом приміщення, - щось не так.

- Міледі! – Персія кинулась до Айші, але її відкинуло в сторону спалахом.

Одним рухом Айшес підняла захисне поле, але його вистачило лише для того, щоб вона змогла стояти на місці. Бар’єр тріснув і розсипався від одного удару. Все ж таки, базова магія була нічим проти бойових заклять другого рівня. Коли пил від удару розвіявся, Айшес побачила перед собою Клер.

- Я пропустила вивіску «Сімейний день»?! – роздратовано прогарчала Персія, схопившись на ноги, - хто там наступний?!

- Замовкни, химеро!!! – крикнула Клер, - я чекала на гостей. Але не очікувала, що це будеш ти, сестричко! Вилізла все ж таки із своєї нори?!

- Клер, - Айшес направила на неї руку, - що за дурість?! Відійди.

- Батько особисто призначив мене відповідальною за захист печаті бар’єру!