Читати книгу - "Пробуджені фурії"

плямкав губами, а з горла рвалися відчайдушні мокрі звуки. Я глянув униз і побачив, що його нутрощі зачепилися за гак у моїй руці.

Мене наздогнав шок. Пальці мимохіть спазматично розчепірилися, і гак випав з руки. Я заточився, блюючи струменем. Його слабкі благання заглушило різке рикання з мого горла, з яким випорожнювався мій шлунок. Гарячий, настирний сморід свіжої гиді домішався до фонової задухи провулка. Мене зсудомило від сили позивів, і я впав у ту гидоту.

Гадаю, він був ще живий, коли я звівся на ноги й пішов допомогти Шегешварові. Його звуки супроводжували мене до виходу з провулка, а наступного дня в новинах повідомили, що він урешті стік кров’ю десь уже під ранок. А ті звуки ще кілька тижнів супроводжували мене скрізь, де було досить тихо, щоб я міг розчути свої думки. Більшу частину наступного року я через ніч прокидався з ними у вухах.

Я відвернувся. Скляні панелі терміналу знову стали чіткими. Сидячи навпроти, Шегешвар пильно за мною стежив.

Можливо, він теж пригадував. Бо скривився.

— То тобі не здається, що я маю право сердитися? Ти мовчки зникаєш на дев’ять тижнів, а мені випадає берегти твій мотлох й виглядати дурнем перед іншими гайдуками. А тепер ти хочеш посунути графік виплати? Знаєш, що б я за таке лайно зробив із будь-ким іншим?

Я кивнув. Пригадав із сухою іронією, як сам сердився на Плекса кілька місяців тому, коли стояв і помалу стікав рідинами синтетичного тіла в Текітомурі.

Е-е-е, нам треба перенести зустріч, Таку.

Мені тоді хотілося вбити його просто за те, як він це сказав.

— Ти думаєш, що тридцять відсотків — це несправедливо?

Я зітхнув.

— Раде, ти гангстер, і я, — махнув рукою, — не кращий. Не думаю, що котрийсь із нас багато знає про те, що справедливо, а що ні. Роби як хочеш. Я знайду гроші.

— Гаразд, — він і далі дивився на мене. — Двадцять відсотків. Це задовольнить твоє почуття комерційної доречності?

Я похитав головою й нічого не сказав. Витяг із кишені кортикальні пам’яті, простягнув їх стиснутими у кулаці.

— Ось. Ти прийшов по них. Роби з ними, що захочеш.

Він відштовхнув мою руку набік і тицьнув мені в обличчя сердитого пальця.

— Ні, друже мій. Я зроблю з ними те, що захочеш ти. Це послуга, яку я тобі надаю, і ти про це, трясця, не забувай. Так от, я сказав двадцять відсотків. Чесно?

Рішення сформувалося з нічого, швидке, як ляпас у потилицю. Розбираючи його пізніше, я не зміг встановити, що саме його спричинило, а тільки побачив, що знову ніби послухався того тихого голосу з темряви, що кликав мене прийти скоріше. На долонях наче раптом виступив колючий піт, і я жахнувся, що можу спізнитися на щось важливе.

— Я говорив серйозно, Раде. Сам вирішуй. Якщо ти втрачаєш обличчя перед своїми друзяками-гайдуками, то покинь це. Я зажбурну їх за борт десь посеред Обширу, і ми зможемо прикрити все це діло. Виставиш мені рахунок, а я знайду, як його сплатити.

Він скинув руки вгору в жесті, який скопіював з експерії про гайдуків на кшталт «Друзів Ірені Козми» та «Голосів ренегатів», ще коли ми були молоді. Коли я його побачив, мені довелося боротися з усмішкою. А може, я сміявся через швидко набігле, чіпке й схоже на наркотичне відчуття прийнятого рішення і його значення. У цю знаменну мить Шегешварів голос раптом загудів десь на межі свідомого сприйняття. Я відфільтровував його.

— Гаразд, до сраки все. П’ятнадцять відсотків. Ну ж бо, Таку. Це чесно. Якщо менше, то мої власні падлюки винесуть мене за те, що не впорався з управлінням. П’ятнадцять відсотків, згода?

Я знизав плечима й знову простягнув стиснутий кулак.

— Гаразд, п’ятнадцять. Вони тобі ще потрібні?

Він провів долонею по моєму кулаку, забрав пам’яті класичним спритним вуличним рухом і поклав їх до кишені.

— З тобою всратись, а не торгуватись, — гаркнув він. — Тобі ніхто такого не казав?

— Це ж комплімент, правда?

Він знову гаркнув, але цього разу без слів. Підвівся й обтрусив одяг, ніби ми з ним сиділи на тюкувальному причалі. Коли я встав слідом за ним, подертий чолов’яга з жебрацькою тацею націлився на нас.

— Ветеран зі списантів, — пробурмотів він. — Підсмажився, намагаючись зробити Нове Хоко безпечнішим у новому столітті, виносив чималі коопи. У вас…

— Ні, в мене нема грошей, — нетерпляче сказав Шегешвар. — Слухай, можеш забрати оцю каву, якщо хочеш. Вона ще тепла.

Він вловив мій погляд.

— Що таке? Я ж драний гангстер, так? Чого ж ти чекав?

Небо над Трав’яним Обширом наповнила простора тиша. Навіть рик турбін глісера здавався дріб’язком на тлі плаского порожнього рельєфу берега і скупчення вологих хмар над головою. Я стояв біля поручня і вдихав фірмовий аромат сирої бела-трави, а моє волосся прилизало до голови швидкістю нашого руху. Води Обширу були насичені різною всячиною, і прохід будь-якого судна збивав її на поверхню. Ми залишали за собою широкий слід посіченої рослинності й клубів сірої збовтаної води, яка вляжеться не раніш, як за добрих пів години.

Зліва від мене Сьюзі Петковськи сиділа в рубці й кермувала з цигаркою в одній руці, примруживши очі від диму й світла з хмарного неба. Михаїл був на іншому містку, повиснув на поручні, як довгий мішок з баластом. Він усю дорогу супився, промовисто виказуючи своє обурення тим, що змушений їхати з нами, а більше нічого. Час від часу він понуро чухав роз’єми на шиї.

Покинута тюкувальна станція вискочила спереду по правому борту — просто пара бульок-сараїв і потьмянілий пірс із дзеркального дерева. Ми раніше бачили інші станції, кілька з них були робочі й освітлені зсередини — вони навантажували великі автоматизовані баржі. Але то було поки наш курс не відірвався від приозерної забудови Новопешта. А так далеко від берега цей острівець завмерлої промисловості тільки посилював відчуття пустки.

— Торгівля травою закисла, га? — перекричав я турбіни.

Сьюзі Петковськи мельком глянула в мій бік.

— Що кажете?

— Торгівля травою, — прокричав я знову, махнувши рукою в бік станції, що ми залишили її за спиною. — Поганенька останнім часом, га?

Вона знизала плечима.

— Вона ніколи не була стабільною на такому хиткому ринку. Більшість незалежних вже давно видавили. Тут «Кошут-Союз» ходить на своїх великих мобільних платформах, обробляє й пакує прямо на борту. З ними важко конкурувати.

Така позиція була не нова. Сорок років тому, перед моїм відльотом, від Сьюзі Петковськи цього світу чулися такі самі флегматичні коментарі про економічну