Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 26. Данило ч.2

- Я не збагну, чого шафа? - Вона ще тоді вранці назвала мене так, а зараз робить це дедалі частіше.

        - Бо ти загороджуєш собою багато місця, - вона чмокнула мене наостанок, встала з колін і відпустила нас з Артемом.

        Сьогодні у нас було багато справ, Демієн хотів обговорити останні події, які трапились. Через те, що одужання Лани затягнулось, мені довелося затягнути з цією зустріччю. Артем домовився про зустріч на пустирі, сьогодні Демієн мав привезти нову партію зброї на спробу. Те, що він погоджувався перенести це стільки разів, доводило тільки те, що цей чоловік теж має жінку, яку кохає, і заради якої він би теж пожертвував життям і бізнесом.

        В клубі було гучно, повно народу, всі танцювали, випивали і вживали все, що пропонувалось в додатку нашого клубу. Також в підвалі нашого клубу було казино, щоправда, туди вхід був вже не таким вільним, як в самий клуб. Тут потрібно було мати певну суму грошей, як стартовий капітал, і знати кодове слово. В казино водилася еліта нашого підпільного світу, єдине, що я тут не пропагував - це дівчата легкої поведінки. Я не збирався обмежувати чиюсь волю і кидати жіноче тіло, цим огидним чоловікам на розхід. Ми всі прекрасно знаємо як люблять розважатися чоловіки нашого кола, тому заходячи сюди, вони знають, що знайдуть усе, окрім сексу. Цю думку розділяв і Артем. Перше, що я зроблю, коли отримаю бізнес Даценка - розпущу всі борделі, які в нього були. Я не сутенер.  

        Демієн подзвонив, як і обіцяв, за годину. Назвав координати, де ми зустрінемось, і відключився. В нашому світі треба бути дуже обачним, аби не потрапити в засідку. Артем і я поїхали різними машинами, але обидві були броньовані, аби в разі чого можна було в них заховатися.

Прибувши на місце зустрічі, ми озирнулись, не виходячи з машини. В кожного з нас був маленький навушник для зв’язку. Після огляду місцевості я відкрив авто і нарешті виліз з нього. На мені був чорний костюм і чорна сорочка, а також бронижелет, щоб мати шанс вижити. Я обіцяв своїй дівчинці повернутись і я зроблю це. В кожного з нас, в машині, були припаси зброї і тепер залишилось тільки одне - щоб ця зустріч пройшла успішно.

На іншому боці пустиря я побачив, як під’їжджають п’ять автомобілів, мабуть, Демієн і його охорона. Після того, як цей чоловік воскрес, на нього було скоєно більше, ніж десять замахів і всі їх він пережив. Таким мафіозі в нашому світі не пишалися, такого боялися, адже не всім вдається так легко переховуватись, зникати, вигадувати плани помсти і виходити сухим із води. Проте я не боявся з ним співпрацювати, він був чесним і порядним бізнесменом, доки ти не перейдеш йому дорогу. Тоді тобі один шлях - в пекло.

Проте, чим довше автомобілі стояли з увімкненими фарами - тим більше я задумувався, чи є там взагалі Демієн? Ми з Артемом переглянулись і кивнули один одному в знак того, що треба відходити, поки ми живі. Щось було не так. Як тільки я зробив крок в бік авто - на нас з Артемом осипався дощ із куль. На ходу витягаючи пістолет з кобури, я кричав Артему.

- В машину і тікай не роздумуючи, - звісно, це було ризиковано. Думаю, що хтось прослуховував розмову Демієна і на меті був він.

- А ти? - Почув в навушнику голос Артема.

- Я за тобою, поки будеш тікати, я буду відстрілюватись. - Я почув шквал матюків в свою адресу. - Тікай блядь.

- Я вже в машині, чекаю тебе в клубі.

Коли я побачив як машина Артема виїхала з пустиря, мені стало легше на серці. Я добрався до свого авто і витягнув звідти свою гвинтівку. Тепер залишилась швидко вбити тих, хто підбереться близько і змиватись звідси.

- Ju jeni një kufomë, Damien Ignatov! (переклад: ти труп, Демієн Ігнатов) - Мене осінило, кляті албанці. Блядь, я потрапив у засаду албанців і вони впевнені, що я Демієн, треба уйобувати звідси, поки я живий.

Я вирішив припинити відстрілюватись оббіг і сів за кермо, коли я розвернув автомобіль і виїхав за межі пустиря, помітив, що в руку все ж таки влучила куля, яка зачепила тільки шкіру і м’язи. До додому так їхати я не міг, бо це б привело албанців до рисеняти. Тому так як і говорив Артем, я вирушив до клубу. Як виявилось, біля клубу вже стояло авто Артема, сам він був в кабінеті, курив. До речі, мало не вперше бачив, як він тримає сигару.

- Вирішив закурити, братику? - Він сіпнувся і нарешті подивився на мене.

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍